Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
Ішов слідом за Доулом до машини. Він відкрив багажник і сказав:
— Велосипед сюди. — Я зробив так, як наказали, а сержант показав на переднє сидіння: — Сідай.
Ми повернулися до воріт Брендтів, вогні фар освітили надпис. Він зиркнув на мене, проте нічого не сказав. Вийшов, підняв баночку з-під фарби і знову сів в авто. Ми розвернулися і повільно спускалися вуличкою від багатіїв. Доул довго мовчав, їхав, повісивши зап’ястя на руль. Рація щось час від часу голосно пищала, проте він на те не зважав.
Наляканий, я сидів поряд і лише сопів у дві дірочки. Уже уявляв, як тато посеред ночі приїде забирати мене з в’язниці, як тоді по Гаса. Вираз батькового обличчя мені був добре відомий. На перехресті з головною вулицею замість того, аби повернути до площі, де стояла в’язниця, Доул попрямував до нашого району.
— Ти знаєш, багато хто вважає Брендтів пихатими та зарозумілими. Розумієш, про що я?
— Так, сер.
— Те, що сталося з твоєю сестрою, розлютило людей. Закладаюся, хлопчина Брендтів вийде сухим із води. Вибач, Френку, але таке вже життя. Багаті ходять на дибах, а решта — такі як ми — борсається собі в багнюці. Що ж удієш? Ти пишеш правду там, де це побачать. І це єдиний спосіб тицьнути їх носами у власне лайно і показати тим самим їм власну сутність, — сержант усміхнувся, а тоді тихенько засміявся.
Я зневажав Брендтів, але Доулів тон мене непокоїв. Було відчуття, що ми обоє пов’язані великою, лихою таємницею, і я не знав, чи хотів цього. Втішало єдине: це ліпше, ніж опинитися у в’язниці.
Він зупинив машину поруч із центральним входом; ми вийшли. Сержант відкрив багажник, щоб я дістав велосипед. Він тримав у руках баночку з-під фарби, що лежала біля воріт Брендтів.
— Я лишу це собі, якщо твоя ласка. Закопаю, аби ніхто не знайшов. Френку, це між нами, ясно? Обмовишся хоч словом, і я тебе здам. Розходимося?
— Так, сер.
— На цьому все. Поспи трохи, малий.
Він дивився, як я ставлю велосипед поряд із гаражем і швидко прямую до задніх дверей на кухні. Перш ніж піднятися нагору, я глянув у вікно: Доул поїхав.
Розділ 29
Ранок розпочався з приїзду шерифа. Ми саме снідали, а мама ще й досі лежала в ліжку. Батько підійшов до центральних дверей, і Ґреґор зайшов у дім. Я підвівся з-за столу і принишк на порозі кухні, аби почути, про що говорять чоловіки.
— Натане, вночі вчинили акт вандалізму над власністю Брендтів. Хтось написав фарбою на центральних воротях слово «Убивця». Попри те, що бешкетник виявився не надто розумним і помилково написав «Убиця», пропустивши букву «в», його наміри не викликають жодних сумнівів.
— Ганьба, — відповів тато.
— Сподіваюся, ви і ваша сім’я не мають до цього жодного стосунку.
— Ні, навіщо нам це?
— Я теж так вважаю, проте мав запитати. Правду кажучи, зробити це міг будь-хто в містечку. Останнім часом до Брендтів ставляться з огидою. До речі, я чув, ви ледь не згубили вчора Рут.
— Нічого подібного, вона пішла гуляти, але нас про це не попередила. Було пізно, ми трохи хвилювалися. От і все.
— Ясно, — сказав шериф. — Значить, щось наплутав. — Він зазирнув у дім так само, як кілька днів тому. Його очі знайшли мене на кухні і не відпускали. Його погляд свідчив, що особа правопорушника була їм добре відома.
— Ще щось, шерифе?
— Ні, це все. Просто подумав, ви мусите знати.
Він сів у машину і поїхав. Я повернувся на кухню, Джейк сидів за столом і дивився на мене точнісінько так само, як шериф. Тато зайшов у кімнату, брат мовчав, і ми спокійно поснідали.
Пізніше в нашій кімнаті Джейк запитав:
— «Убиця»? Ти що, навіть не спромігся слово правильно написати?
— Що ти мелеш?
— Ти знаєш.
— Ні, не знаю.
— А я-то думав, чому це ти пішов спати в піжамі, а прокинувся в спідньому та футболці? Ти був учора в Брендтів, правда ж?
— Ти здурів.
— Анітрохи, — спокійно дивився на мене брат, сидячи на своєму ліжку. — Чому мене з собою не взяв?
— Не хотів, щоб у тебе були неприємності. Слухай, Джейку, я таки був там, проте я нічого не малював.
— А що ти там робив?
— Мама попросила покласти конверт на лобове скло Карлової машини.
— А що в ньому було?
— Не знаю. Вона змусила мене заприсягтися, що я його не відкрию.
— То хто ж тоді ворота розмалював?
— І гадки не маю. Коли я приїхав, напис уже був.
Саме збирався розповісти історію від початку до кінця, але почув сварливе тарахкання маленького мотора. Визирнув у вікно і побачив спортивну машину Карла. Ми з Джейком одразу спустилися вниз. Мама нарешті прокинулася і снідала на кухні грінкою з кавою. Тато працював у своєму церковному кабінеті, однак, побачивши гостя, швидко повернувся додому.