Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Саме тоді до Закарпаття з території Угорщини переселяються носії культури мальованої кераміки, які асимілювали місцеве керешське населення. Цю культуру було названо по своєрідному глиняному столовому посуду, розмальованому червоною та чорною фарбами. Найбільш ранніми з відомих поселень прийшлих племен є Рівне — Кіш — Мезе-2, Великі Лази. До середнього етапу належать Холмці та Мала Гора, а заключний етап існування традицій цього населення представлений поселеннями Дякове та Заставне[59]. Крім Закарпаття, носії культури мальованої кераміки мешкали в Угорщині, Північно-Західній Румунії та Східній Словаччині і мали досить розвинуте відтворююче господарство.

У середині V тис. до н. е. в Україні розселилися носії культури лінійно-стрічкової кераміки, котрі були частиною великої культурної єдності, що займала за доби неоліту територію Західної та Східної Європи. Назву свою вона отримала по орнаменту глиняного посуду. Він складався з прокреслених ліній та ямок, які відтворювали стрічки. На думку фахівців, в Україну населення цієї культури просунулося з теренів Польщі і розселилось у лісостеповій зоні аж до Побужжя та Середнього Дністра[60]. Серед залишених ними великих стаціонарних поселень найповніше досліджені Торське та Звенячин.

У третій чверті V тис. до н. е. в Україну з території Нижнього Подоння просуваються носії нижньодонської культури маріупольської культурно-історичної області. Цю культуру названо по основній території життя її населення, що мешкало у Нижньому Подонні та суміжних районах Приазов’я. Досить повно досліджено залишки нижньодонських поселень у багатошарових пам’ятках на острові Ракушечний Яр та навпроти нього на березі Дону біля станиці Раздорської Ростовської області. Це населення залишило і Маріупольський могильник — один з найцікавіших неолітичних некрополів Східної Європи. Він був ретельно розкопаний М. О. Макаренком під час будівництва заводу “Азовсталі” на березі р. Кальміус біля Маріуполя. Забігаючи наперед, зазначимо, що ця яскрава пам’ятка дала назву групі споріднених культур, носії яких мали близький поховальний обряд, спільні риси у виготовленні глиняного посуду та знарядь праці. Маріупольська культурно-історична область займала наприкінці V — початку IV тис. до н. е. степ та південь лісостепу від Уралу до Південного Бугу[61].