Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Як вже відмічалося раніше, скелянське населення сформувалося у північному Приазов’ї, де воно залишило такі тимчасові стоянки, як четвертий шар Раздорського багатошарового поселення на Дону та другий шар Роздольного поселення на Кальміусі. За першу половину IV тис. скелянці розселилися на захід до степового Подніпров’я. Тут їхнє осідання справило значний вплив на дуже консервативну групу носіїв азово-дніпровської культури, що там мешкала та залишила Капулівський могильник. Скелянський вплив призвів до складання на їхній основі традицій квітнянського комплексу середньостогівської області, що одержав назву від одного з перших досліджених поховань (біля балки Квітяної в Надпоріжжі).

Паралельно із згаданими процесами, що відбувалися на півдні степу, у північних районах степового Подніпров’я тісні контакти азово-дніпровського та києво-черкаського населення призвели до змін в азово-дніпровській культурі та до формування традицій її другого періоду розвитку. Насамперед це позначилося на виготовленні глиняного посуду, який замість гребінцевих відбитків почав прикрашатися перекресленими лініями та наколами, притаманними черкаському населенню дніпро-донецької області. Пізніше азово-дніпровське населення Надпоріжжя залишило такі поселення, як верхні шари Собачок, Вовчка, нижній шар Середнього Стогу, а також Микільський і Лисогірський могильники. Сприятливі умови мешкання на півдні степу у другій чверті IV тис. до н. е. дали змогу окремим групам пізнього азово-дніпровського населення проникнути на південь до сучасного Мелітополя та на схід до басейну р. Кальміус. Однак дніпро-донецький вплив на азово-дніпровських мешканців Приазов’я був значно меншим, ніж у Надпоріжжі. Це зумовлено територіальною віддаленістю та спорадичністю безпосередніх контактів. У Приазов’ї у першій половині IV тис. до н. е. разом в новим посудом збереглася традиція орнаментації кераміки гребінцевими відбитками та складним стрічковим візерунком.

Поховальні пам’ятки Надпоріжжя свідчать про тісні зв’язки азово-дніпровських мешканців із спорідненими скелянцями, а також із трипільським населенням Днілро-Бузького межиріччя. У пізніх азово-дніпровських могильниках знайдено трипільську кераміку та металеві вироби, а також спільні зі скелянськими прикраси і одночасові поховання за скелянським та азово-дніпровським обрядом. Існування азово-дніпровського населення, мабуть, вже на енеолітичній стадії його розвитку, фіксується до початку третьої чверті IV тис. до н. е. Про його подальшу долю, на жаль, судити важко.

До приходу трипільського населення доживають і носії буго-дністровської культури на Південному Бузі[71]. У другій чверті IV тис. до н. е. вони, мабуть, були асимільовані прибульцями.

Приблизно саме тоді у лісостепу Лівобережної України розселилися мисливці та рибалки, котрі залишили пам’ятки так званої культури ямково-гребінцевої кераміки. Вони були південною периферією великого масиву неолітичного населення, специфічною рисою культури якого був глиняний посуд, прикрашений зонами ямок, що розділялися гребінцевими відбитками. Цей масив займав практично всю лісову та частину лісостепової зони Східної Європи. На думку основного дослідника їхніх пам’яток в Україні В. І. Непріної, їх залишили три групи населення, що мали різне походження[72]. Вона вважає, що традиції, представлені на поселеннях типу Вирчища, продовжують розвиток волинської та київського варіанта києво-черкаської культур дніпро-донецької області. Тип Есмані сформувався на основі прийшлого середньодонського населення, а пам’ятки типу Скуносово — Гришевки залишені носіями рязансько-долгівської культури ямково-гребінцевої області, які просувалися в Україну з басейну верхнього Дону.