Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Розселившись у степовому Подніпров’ї, нижньодонське населення зазнало впливу корінних сурських мешканців і значно змінило свої культурні традиції, що призвело до формування своєрідного азово-дніпровського культурного ареалу маріупольської області. Ця культурна єдність виділена В. М. Даниленком за матеріалами пам’яток, які було досліджено наприкінці 20-х — на початку 30-х років у Надпоріжжі[63], коли тут працювали експедиції українських археологів, які вивчали історичні пам’ятки, що могли бути зруйновані під час будівництва Дніпрогесу. Основною територією розселення цієї культури були Надпоріжжя та прилеглі райони Приазов’я. Лише окремі його групи доходили до сучасних лісостепових районів Подніпров’я. Важливу роль у господарстві носіїв азово-дніпровської культури відігравали скотарство та мисливство. Перший етап культури, котрий датується третьою чвертю V тис. до н. е., представлений на багатошаровому поселенні Семенівка під Мелітополем, а також ранніми групами поховань Василівського-5, Вовнизького-2 та Микільського могильників.

Наприкінці третьої чверті V тис. до н. е. зростання чисельності буго-дністровського населення примусило його розселитися до південно-східного Полісся, а на сході — до правобережжя Дніпра. Тісні контакти переселенців з місцевими мезолітичними мешканцями сприяли розповсюдженню серед останніх навиків виготовлення глиняного посуду та раннього землеробства. Кінцевим результатом цих змін було формування дніпро-донецьких культурних традицій. Цю культуру, а потім і етнокультурну область виділив В. М. Даниленко[64]. Він включав її в межі пам’ятки, що залишили неолітичні мешканці лісостепового Подніпров’я та Сіверського Дінця. Іншої думки дотримується Д. Я. Телегін[65]. Він вважає дніпро-донецькими усі неолітичні могильники з витягнутим обрядом поховання та усі поселення лісового Подніпров’я, лісостепової та степової України, на яких знайдено кераміку з гребінцево-накольчастим візерунком. Таким чином, Д. Я. Телегін об’єднує в єдину культурно-історичну спільність мисливців та рибалок лісостепової смуги й смуги лісів, а також скотарів азово-дніпровської та нижньодонської культур. Здається, що яскраві особливості у господарстві та побуті, котрі насамперед залежали від адаптації до оточуючого середовища, зумовлювали відмінності в рівні соціального розвитку суспільства та ідеології. 'Сказане не дає змоги об’єднувати носіїв культур степових і лісостепових пам’яток в єдину культурну групу і підтримувати позицію Д. Я. Телегіна. Обґрунтованою виглядає і думка І. М. Тюріної, яку розділяє більшість фахівців, про існування особливої верхньодніпровської культури, пам’ятки якої залишило мисливсько-рибальське населення Верхнього Подніпров’я зі своєрідною долею[66]. Загалом, на наш погляд, більш переконливою є думка В. М. Даниленка, яку підтверджують та уточнюють нові археологічні матеріали.