Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Пан Фієдлер запевняє нас, що зустрів на вулиці свого сина саме в цьому одязі, — пояснив я. Приховувати це від Олсецької не було потреби. Цілком можливо, що Фієдлер скаже їй те саме. — Але він, напевно, помилився. Мабуть, побачив когось схожого на сина: Тим більше, що цей юнак не звернув на нього жодної уваги. Я прошу вас нічого не говорити йому про це. У нього зараз стільки клопоту, що просто не варто тривожити його.

— Клопіт нічого не змінить. Треба було як слід виховувати дитину. Недаремно кажуть: бережи честь змолоду. А тепер хто зна, чим усе це скінчиться.

— Ви в понеділок заходили до них? — поцікавився я.

— Атож, заходила.

— Скажіть, а ви не помітили в квартирі нічого незвичайного?

— Ні. Хіба тільки те, що вже не було вдома молодого пана. З ним це трапляється дуже рідко. У понеділок він здебільшого ніжиться в ліжку аж до обіду.

— Отже, ви гадаєте, що в ніч з неділі на понеділок він вдома не ночував?

— Цього я не знаю. Ліжко було розстелене. Вони ж самі ніколи не прибирають.

— О котрій годині ви прийшли до них?

— Десь о пів на одинадцяту. Від нас це далеченько. Ще з вулиці я побачила відчинені вікна.

— З цього ви зробили висновок, що там вже нікого немає?

— Ні.

— І я так думаю. Влітку приємно спати з розчиненими вікнами.

Олсецька розсміялась, наче я пожартував.

— Спробували б ви там поспати! І на хвилину очей би не заплющили! Хіба ви не знаєте, що будинок стоїть на перехресті? Тут тобі і трамваї, і машини, і мотоцикли — все, що завгодно. До того ж, перед самісінькими вікнами зупинка. Навіть уночі важко заснути. А в понеділок, пригадую, ремонтували трамвайну колію, і робітники галасували на всю вулицю. Їхня квартира на першому поверсі, то ж ви, очевидно, розумієте, як там весело жити. Звичайно, можна звикнути до всього. Коли пан Фієдлер повернувся з війни, він спершу не знаходив собі місця в тому пеклі. Молодий пан, правда, швидше звик. Отож там не сплять з відчиненими вікнами. До того ж, з вулиці летить стільки пилу і диму, що доводиться зачиняти обидві рами. Я б нізащо не згодилася там жити.

— Чому ж тоді були відчинені вікна? Вас це не здивувало?

— Здивувало?! О, я надто добре знаю звички холостяків! Просто на плиту збігло молоко. Пан Фієдлер пішов приймати ванну і забув про нього. Молоко виливалось потроху, вогонь у конфорці не згасав, і вся квартира наповнилася таким чадом, що нічим було дихати. Тому пан Фієдлер і розчинив вікна. Понад годину я чистила плиту.

Бедржих Фієдлер відчинив вікно десь о сьомій годині ранку. Значить, Арнольда вдома вже не було.

Я попрощався з пані Олсецькою і пішов провідати Бедржиха Фієдлера. Він мав бути дома, його попередили, щоб він далеко не заходив.