Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

Думаючи про все це, я підійшов до будинку, де жила Віра Клімова з матір'ю. Карличек вже розповідав мені про їх дивні відносини, а тепер я мав нагоду пересвідчитись у цьому сам.

Мені відчинила мати Клімової, безтурботна, байдужа до всього жінка. Вона іронічно посміхнулася, ховаючи за спину якесь шитво. Провівши мене до кімнати, стара закрила швейну машинку і, знявши окуляри, дала зрозуміти, що готова вислухати мене.

— Не знаю, чому вас так цікавить внутрішнє життя нашої сім'ї, — сказала вона, намагаючись бути спокійною. — Але можу з певністю сказати, що не збираюся поступатися своїми принципами.

— Ваше перевиховання не входить в мої наміри, — холодно відповів я.

— Тоді ви трохи розумніший від того, який приходив нещодавно. Він весь час повчав мене, як треба виховувати дітей у сім'ї. Повірте, що мені було просто смішно слухати його лекцію.

— Людина бажала вам лише добра, — спробував я захистити Карличка.

— В чому? Поясніть, будь ласка.

Вона здивовано глянула на мене. У неї були красиві кучеряві коси, рухливі очі.

— Не знаю, чи розповідає вам ваша донька про все, чим вона займається, — почав я.

Різким помахом руки вона зупинила мене.

— Не турбуйтесь. Між нами досить довір'я вже хоч би в тому, що вона ніколи не чула від мене нудних повчань.

— І жодної поради?

— Що я можу їй порадити! Сама я знаю лише, що таке праця і домашнє рабство. Вчити цьому свою дитину я не збираюся.

— Ваша дочка закохалася в юнака, якому не можна довіряти. Ви знаєте його?

Вона кивнула.

— Він часто приїздить до неї на мотоциклі.

— А потім везе її в таку компанію, де ваша дочка нічому хорошому не навчиться. Серед них був навіть злочинець.

— Ви не відкриваєте мені нічого нового.

— І вас це не лякає?

— Я ніколи не вчила її чомусь поганому. За все моє життя не було жодного випадку, щоб я не приходила ночувати додому. Але в неї своя голова на плечах. Вона вже доросла. Я тільки знаю, що моя дочка не пропаде, навіть якщо мене не стане. І мої поради їй не потрібні. А з тим хлопцем вона вже доволі натерпілась. Та яке ж кохання буває без цього? Про що б тоді писали в романах?

— Ви, мабуть, знаєте, що юнак десь зник?

— Так.

Я поцікавився, як Віра поводилась після повернення з ательє. Клімова щиро і просто розповіла мені про все.

— Вона весь час щось насвистувала, а це погана ознака. Коли в неї зіпсований настрій, вона завжди свистить, щоб навколишні думали, що в неї все добре. Я, правда, не дуже полюбляю свист у хаті, але в таких випадках мовчу. Віра швидко замовкає, потім підходить до мене і розповідає про своє горе.