Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
— Це нам може знадобитися, — зауважив я.
— Звичайно, — погодився Карличек. — До речі, я вже встановив, що машина належить секретареві британського посольства Елізабет Уїнфред Госсарт.
— Гм, — через силу видавив я з себе.
— Зверніть увагу ще ось на що. Чому ця леді не користується автомобілем з дипломатичним номером? Чому ходить фотографуватися саме до Фієдлера? Невже слава про його ательє долинула аж до неї? Щось мені не віриться. Вчора ми трохи притиснули Фієдлерів. А вони відчули небезпеку ще раніше і поспішили знищити апарат для перегляду мікроплівки. Тому немає нічого дивного, що пані Госсарт «ненароком» завітала до ательє. Випадковість у даному разі виключена, у всякому разі, я в неї не вірю. Апарат для перегляду мікроплівок може спокійнісінько стояти і в пані Госсарт. Ця красуня мусила бути сьогодні в ательє, так само як і я. Якщо Фієдлери займаються шпигунською діяльністю, то, виходячи з «героїчних» вчинків старого, вони працюють лише на англійську розвідку.
Карличек втомлено позіхнув. Я слухав його і дивувався: адже нещодавно те ж саме сказав полковник.
— І ця елегантна Елізабет прийшла сфотографуватися! — додав Карличек після деякої паузи. — Мене вона, звичайно, не сподівалася там зустріти. А коли вже так сталося, то мусила б сидіти собі тихенько перед об'єктивом, доки я не заберусь звідти. Та її, очевидно, зацікавили Арнольдові коханки, головним чином Клімова. До цього часу ні пані Госсарт, ні Бедржих Фієдлер не знали про їхнє існування. Ця леді ризикнула втрутитися в той спектакль, бо знала, що з нею нічого не трапиться — вона особа екстериторіальна. Що їй шепотів Бедржих Фієдлер, сховавши голову під чорну запону, про це ми довідаємось тільки тоді, коли притиснемо старого до стіни.
— Вона довезла Клімову додому?
— Так, за той короткий час, що вони були разом, дипломатка могла наговорити їй сім мішків. Мені ж довелося скористатися послугами власного транспорту — добіг на своїх двох до трамвайної зупинки, приїхав до Клімової і там лише переконався, що вона жива й здорова. Ну, а звідти — прямо до вас.
— Я накажу вас відвезти додому, — сказав я. Але Карличек над чимось замислився і, здається, не розчув моїх слів.
— У неї в родині досить дивні стосунки, — глибокодумно мовив він. — Як і скрізь, у всьому винні батьки. Мати Клімової теж проклинає своїх батьків. Вони були такі розумні, що зіпсували життя своїй дитині: видали її заміж за такого деспота, що вона з ним не жила, а мучилась. Клімова змогла вільно зітхнути тільки після його смерті. Почала заводити легенькі романчики, любила бучно погуляти і за веселими вечірками забарилась з перебудовою власного життя. А роки минали. Вона ще й тепер хотіла б згадати молодість, та в кишенях порожньо. Тим-то й дає повну волю своїй дочці — нехай хоч Віра бере від життя все, що може. Дочка в неї непогана, але занадто розбещена: мовби хоче відгуляти й за себе, й за маму. Вона була б значно гіршою, коли б не потрапила під вплив Арнольда Фієдлера. Та, на мою думку, її щастя з ним досить хистке.
Карличек говорив про це, втупившись поглядом у підлогу. Нарешті підвів очі на мене:
— За Арнольда вона не хвилюється, ось тільки не знає, що буде далі. У нього хтось узяв ключі від дачі, а він би їх сам не віддав…
Заглибившись у свої думки, я не слухав Карличка. Мене вивели з роздумів лише його слова про ключі.
— Що ви сказали, Карличку?
— Не виключено, що так воно й справді було, — продовжував він. — Наші працівники ще у вівторок запідозрили, що замок у дверях не був замкнений, коли злодій вибивав його сокирою. Прямокутне заглиблення в одвірку, куди заскакує замок, залишилося непошкодженим. Це означає, що незнайомий спершу відімкнув двері справжніми ключами, а потім уже імітував крадіжку із зломом. Закінчивши всі свої справи, він вийшов з будинку, знову замкнув двері і почав діяти ломом і сокирою. Висячий замок злодій скрутив як слід. А от вибивши внутрішній, раптом помітив, що забув його замкнути. Тоді він встромив ключ і зробив ним два оберти. Таке враження склалося в мене ще у вівторок. Але треба було перевірити, чи діє ключ у вибитому замку. Тобто треба було дістати справжній ключ. І я взяв його у Віри Клімової.