Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Я підвівся і поклав руку Карличкові на плече:
— Ви не чули, що після того, як Арнольд з'явився в місті, я дав розпорядження припинити пошуки в лісі?
— Не вірте в те, що він з'являвся в місті. Я не пригадую випадків, коли б мертві ходили вулицями та стрибали в трамваї.
— Ваша правда. Таких випадків ще не було. А щодо з'ясування можливості його зв'язків із розвідкою або втечі за кордон, ми вже вжили відповідних заходів. Ідіть, друже, відпочиньте! Я просто не можу дивитися на вас!
— Зараз іду. — Карличек глибоко зітхнув і підвівся. — Хочу лиш ще раз звернути вашу увагу на те, що між Бедржихом Фієдлером і Гадрабою можуть існувати дружні відносини. Інакше б вони так злагоджено не брехали. Ви не цікавились минулим Гадраби? Він часом не змінив свого прізвища? Не був, наприклад, Яндерою?
Для такого рішучого висновку у нього, очевидно, були якісь підстави.
— Ми це перевіримо, — заспокоїв його я. — Я займуся сам цією справою, а ви йдіть собі спати. Сліди Яндери десь загубилися. Ми спробуємо підійти до нього з іншого боку — простежимо минуле Гадраби. Вас це задовольняє? Тоді можете більше ні про що не думати.
Я виштовхав його з кабінету. Та перш ніж устиг зачинити двері, він обернувся до мене і закінчив:
— Мені здається, що апарат для перегляду мікроплівки теж може бути у Гадраби.
Після цього, нарешті, пішов додому.
У Карличка язик мусив би боліти не менш, ніж ноги. Він наговорив стільки, що в мене у вухах ще й досі лунав його голос. Заплутані, суперечливі здогадки, висловлені ним, занепокоїли мене. Я дав завдання своїм підлеглим перевірити декотрі з них, і почалися складні, хоча, можливо, й марні пошуки.
Кілька тижнів я був до того заклопотаний, що навіть не пам'ятаю, чи вистачало у мене часу що-небудь перекусити. Я ледве встигав стежити за діями співробітників, а про те, щоб глибше вникнути в роботу кожного, годі було й думати.
З'ясувати минуле Гадраби я доручив людям, які збирали відомості про родичів і знайомих Яндери. Це було досить нелегкою справою. Вони почали займатися нею ще з вівторка, однак поки що нічого не знайшли. Отже, підозра щодо Гадраби не підтверджувалась. Не було підстав не вірити йому, що Арнольд заходив до ательє.
Квартиру Фієдлерів прибирала пані Олсецька. Вона жила на Панкрацу.[4] Я вирішив поговорити з нею і, на щастя, застав її вдома. Ця літня, але ще струнка жінка з добрим обличчям, напевно, чистоту в квартирі ставила понад усе. Обвівши поглядом кімнату, я зробив висновок, що в сім'ї є немовлятко і хтось захоплюється малюванням. Виявилося, що зять господині — художник, а її дочка нещодавно народила дівчинку.
Чоловік пані Олсецької був муляром. Про це свідчив одяг, який він залишив для прання, і маленька люлька з коротким вибіленим чубуком. Такі люльки бувають лише у мулярів.
Молоде подружжя разом із дитиною пішло на прогулянку, пана Олсецького також не було вдома — він десь на Збраславі споруджував дачу для дітей. Цього я, звичайно, знати не міг.
Мій візит не здивував Олсецьку: на минулому тижні до неї вже приходив слідчий. Між нами точилася спокійна, дружня розмова. Я потім переконався, що з пані Олсецькою інакше й не можна: вона-бо не вміє сердитись і бурчати. В родині всі працювали, непогано заробляли і жили між собою в повній злагоді.
Я сидів за столом. Поруч стояла миска з духмяними домашніми пиріжками. Я ввічливо відмовився від частування, але мені так і хотілося з'їсти бодай один. Подумайте лишень: хіба часто доводиться холостякові ласувати домашніми пиріжками!
Олсецька назвала Арнольда невдалою квіткою, але особливо його не засуджувала. Фієдлерів вона знала більше двох років. Арнольд саме виходив тоді з дитячого віку. Отже, йому необхідна була міцна батьківська рука, яка вивела б його на життєву стежку.
4
Район Праги.