"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Проте сержант Недєльський не злякався слова “міністр” і спокійно продовжував обшук. Хорунжий Барський стояв, мов колона, біля крісла Згожельського і не зводив з нього очей.
Обшук поки що не дав бажаного результату. Не знайшли нічого, що могло б свідчити про злочин. Сторінку за сторінкою перегорнули не дуже багате зібрання книжок інженера, переглянули білизну, обнишпорили всі кутки, чотирикімнатної, розкішно умебльованої квартири. І в міру того, як обшук надходив до кінця, а результатів не було, інженер Згожельський ставав впевненішим і причепливішим. Лякав міністрами, погрожував, що “хтось за цей скандал дорого заплатить”.
— Де ви зберігаєте свої чемодани? — спитав, подумавши, сержант Недєльський, якого вже почав охоплювати неспокій: усі шукання марні.
— У прихожій, на антресолях, — процідив інженер.
З першого ж погляду Недєльський впевнився, що серед шкіряних і пластмасових чемоданів різного кольору і розміру, невеличкого несесера з жовтої шкіри не було. Але сержант почав знімати чемодани і, здивований, побачив, що вони дуже важкі.
— Чемодани упаковані? — через плече запитав він Згожельського, який разом з Барським перейшов за ним до прихожої.
— Я ж завтра маю виїжджати за кордон, — відповів льодяним тоном Згожельський, уважно дивлячись, як сержант знімає великий чемодан із свинячої шкіри, вкритий численними наклейками закордонних готелів.
— Ви можете сказати, якої марки була машина?
Товстий Казек замислився.
— Ні, не знаю. Якась маловідома марка. Та хіба, пане інспектор, мені тоді в голові були машини?
Завірюха показав йому фотознімок автомобіля Згожельського:
— Такий?
Скупник, як кілька днів тому дружина Чорної Ручки, впевнено відповів:
— Справді, то була саме така машина.
— Номера не пам’ятаєте?
Товстий Казек безпорадно знизав плечима. Капітан задумався. Виходить усе-таки то машина Мирослава Згожельського! Але різна форма покришок і свідчення двірника заперечували цю версію. Тут була загадка, якої Завірюха ще не міг розгадати. Глянувши у вікно, яке виходило на шосе, капітан побачив перламутрово-сірий автомобіль, схожий на машину ювеліра.
— Та машина була такого ж кольору, як оця?
— Ні, вона була блакитніша, — сказала вдова Чорної Ручки.
— Так, — підтвердив Товстий Казек, — блакитніша.
“Що за чорт! — розізлився Завірюха. — Ще одна машина у справі “Веста”? Завірюха почав докладно розпитувати Товстого Казека про людей, які до нього приїжджали, а особливо про того, який замість документа пред’явив міліцейську “бляху”. Але опис був такий загальний, що не можна було й думати про якісь розшуки. Нарешті він запитав, куди поїхали незнайомі, забравши дорогоцінний камінь.
— У напрямі Варшави, — впевнено відповів Товстий Казек. — Я стежив за ними, аж поки машина не зникла з очей, — боявся, що повернуться.
— Скільки коштувало те, що вам передав Чорна Ручка?
Товстий Казек глянув на вдову і стримано відповів:
— Залежно від того, як пощастило б збути той камінець, пане комісар… Як на мене, то кусків сто, не менше, а в ювелірторзі дали б разів у три більше. Тільки ніхто б туди не пішов, самі розумієте, пане комісар…
— Ви впізнали б камінь? — запитав капітан, підсовуючи скупникові протокол для підпису.
— Ще б пак! — хвалькувато відповів Товстий Казек. — У темряві навпомацки пізнав би! То був справді чудовий камінець, пане комісар!
Вдова Чорної Ручки важко зітхнула.
Недєльський глянув на звільнений від білизни та костюмів чемодан і завагався: рискнути відпороти підшивку дна чи ні?
Обшук поки що нічого не дав. Якщо Завірюха помилився й інженер не винуватий, то страшно й подумати, що упаде на їхні голови через цього сановника. Як бути?
— Прошу хвилинку почекати в цій кімнаті, я зараз прийду, — звернувся він до Згожельського.
Хорунжий Барський запротестував:
— Пан інженер повинен бачити все, що ми робимо в його квартирі.
— Я й хочу робити обшук, тільки…
— Все одно, — перебив Барський.
— Тоді прошу зі мною до кухні…
Анастасія Тирк саме чистила в кухні картоплю — незважаючи на обшук, вона акуратно виконувала свої обов’язки. Міліціонер, який сидів поруч і ліниво розмовляв з нею, побачивши хорунжого та сержанта, замовк і схопився з стільця. Служниця витерла руки об фартух і теж підвелася.
— Ми до вас тільки на хвилинку, — доброзичливо всміхнувся їй Недєльський.