Штани з Гондурасу

У дворі, метрів за десять від вікна, горить чималеньке вогнище. Палають рештки автомобільної шини, ящики, сміття. Неподалік двірничка підмітає двір, збирає сміття, носить його у вогонь.

Галапочка зачинив вікно. Кашель ущух.

— А що робить жилець Галапочка? — продовжує доповідач. — Приводить до будинку коня. Засмічує, тариші, територію. Отруює сусідам життя. От, тариші, від мешканців будинку, в якому живе пожилець Галапочка, поступила скарга. У високу інстанцію. Нам її, тариші, надіслали для вжиття, тариші, заходів…

Йде, сідає за стіл.

— Хто хоче висловитися? — питає начальник ЖЕКу.

Руку піднімає худий тип з невдоволеною фізіономією.

— Слово має товариш Бурундукін, електрик! — сповістив начальник.

Бурундукін виходить за трибуну.

— Товариші. Галапочка мій сусід по стіні. І що я можу сказати? Я можу сказати: відірвався Галапочка від колективу. Хто коли бачив, щоб він із сусідами у дворі забивав «козла»? Хто бачив, щоб він зіграв у дурачка чи там, як на те пішло, бо він культурний і з бородою, то в шашечки? А шумить Галапочка через стіну завжди, я би сказав, шумно очень… У мене все…

У залі піднімається ще одна рука.

— Слово має товаришка Носова, ліфтер, — повідомляє Грос.

Немолода вже кругловида жінка, з рясно поораним борознами лицем і маленькими рухливими очима, виходить на трибуну:

— Я, товариші, товариша Галапочку знаю давно. Ще як він тільки поселився в нашому будинку. Хоч він з виду так і культурний, а внутрі щось нездорове. Колись я прошу його: «Робінзон, намалюйте мені вивіску „Ліфт не работає“. А він каже: „Нащо вивіска? І так видно, що він завжди не работає…“ І під бородою єхидно засміявся… Тепер я, товариші, думаю нащот коня. Чим його кормить товариш Робінзон Галапочка? Коли не зайдеш у наш гастроном — нема „геркулеса“. Тепер ясно, чому нема „геркулеса“…

Носова пішла на місце. Руку підняв її сусід.

— Слово має товариш Лизяк, кочегар, — повідомив Грос.

Вийшов середнього зросту чоловічок. У залі забринів тоненький голос.

— Товариші! Я з Галапочкою стикаюся мало. Бо я в котельні працюю в поті лиця, а він десь свої художества викидає. Але мушу сказати, що є у нього куркульська жилка. Взяти такий приклад. Колись ми сидимо у дворі, забиваємо „козла“. Ну, відповідно, виникла ідея… Але не вистачало, так сказать, матеріальних ресурсів. Тут якраз бачу: йде Галапочка. „Робінзон, — кажу, — нам одного тугрика бракує. Можете за компанію, а ні — то до зарплати…“ І що, ви думаєте, цей культурний художник сказав: „Тугрика, — каже, — мені не шкода. Мені шкода себе. Цілий вечір не буде гарячої води, і я не зможу покупатися…“

Знову коридор тієї установи, куди потрапила скарга на Галапочку. Знову та ж ділова метушня в коридорі. Ті ж двері, та ж кімната, де проходять чистилище скарги. Та ж процедура з листом — шлях від стола вчорашньої десятикласниці до завтрашнього пенсіонера.

Руки завтрашнього пенсіонера одного листа затримали довше. Погляд зосереджений: