Блакитне мереживо долі
- Автор: Тайлер Энн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-75-3
- Переводчик: Анастасия Климова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блакитне мереживо долі». Краткое содержание книги:
Еббі його не знала, у тому-то й річ. Захоплювалася вона лише місіс Вітшенк. Але зараз у неї склалося враження, що він людина з твердим характером. Дейн проїхав у церкву, де за шість днів мала відбутися церемонія. До неї йшли групи людей — у недільну школу чи на ранню службу. Жінки і дівчата були у сукнях пастельних відтінків, у капелюшках з квіточками та у білих рукавичках, чоловіки — у костюмах. Серед людей Еббі намагалася знайти Меррік, але так її і не помітила. До цієї церкви належав і Дейн, але він, звісно, її не відвідував.
Еббі знала Дейна ще з дитинства, але вони не спілкувалися до цього травня. Одного вечора у свій перший тиждень канікул вона зустріла у черзі в кінотеатр «Сенатор» Реда Вітшенка. Він стояв разом з двома друзями, один з них був Дейн Квін. Еббі прийшла з двома подругами, тож усе було ідеально. Ред, мабуть, хотів сісти поруч із нею (усі знали, що Еббі йому подобалася), але вона лише глянула на Дейна, на його похмурий погляд, сердито підняті плечі — і враз встала між ним і своєю подругою Рут, як остання вертихвістка (так потім дражнила її Рут). На неї наче щось найшло, так її тягнуло до нього. Їй подобалася його нестриманість, настороженість і очевидне незадоволення усім світом. Не кажучи вже про привабливу зовнішність. Усі знали його історію. Типовий випускник Гілмана, який вступив до Принстону, як його батько і обидва діда до цього. Але у кінці вересня — на останньому році його навчання — мати залишила батька і поїхала разом із конюхом до Гант Велі. Коли Дейн про це дізнався, він покинув навчання і приїхав додому. Спочатку він байдикував удома, згодом, за настановою батька, пішов працювати в ощадно-позикову фірму Стівенсона. Берні Стівенсон в університеті жив в одній кімнаті з його батьком. Відтоді Дейн більше не спілкувався з мамою і холонув при одній лише згадці про неї. Для Еббі це свідчило про те, що хлопець важко переживав вчинок матері. Їй завжди були цікаві люди, які приховували свої страждання, тож Дейн став для неї новою благородною справою. Вона накинулася на нього, намагаючись витягнути його з безодні горя, знаходила його серед натовпу на кожній вечірці і не приймала від нього слова «ні». Але саме «ні» було його відповіддю на початку. Він тримався окремо від інших, більше від усіх пив і курив, на запитання відповідав коротко. А потім одного вечора на ґанку у Реда Вітшенка Дейн суворо глянув на неї і запитав:
— Чому ти постійно крутишся біля мене?
Еббі могла назвати безліч нормальних причин. Наприклад, сказати, що він такий нещасний, а вона може змінити його життя на краще. Але вона відповіла:
— Бо у тебе мила ямка між носом і верхньою губою.
— Що? — здивовано спитав він.
— Бо твоє скуйовджене волосся робить тебе схожим на божевільного.
— Я не розумію, про що ти, — відступив Дейн.
— Тобі і не потрібно розуміти, — відповіла Еббі і, що було на неї зовсім несхоже, підійшла ближче й уважно подивилася йому в очі. Судячи з виразу обличчя, він їй повірив. Після того випадку їх усі почали вважати парою, хоча її подруги були здивовані. Вона нічого їм не пояснювала. Певною мірою вона сама стала, як Дейн, настороженою і закритою. Еббі почала помічати, які нудні у неї друзі. Досі метою її життя був чоловік, четверо дітей і гарний будинок з подвір’ям, але зараз вона сприймала слова «побут» і «передмістя» презирливо, піднявши брови і опустивши куточки губ.
— Ходімо повечеряємо у «Клубі»? — пропонував хтось.
— Господи, «Клуб», як же це неймовірно цікаво, — відповідав Дейн.
Усі потім поверталися і дивилися на Еббі, але вона лише люб’язно всміхалася і продовжувала пити колу. Вона вважала, що вона одна розуміла Дейна, і знала, що він не такий поганий, яким здається.
Іноді їй здавалося, що саме його погані риси її і приваблювали. Не те щоб він був справді поганим хлопцем, але було у ньому щось ризикове, бунтарське і порочне. Після того як його звільнили, він виніс з роботи двадцять чотири коробки скоб, усього 57 600 штук, підрахував він потім. Його радість, з якою він про це розповів, викликала в Еббі посмішку. Найцікавіше те, що на роботі у Дейна не було самого степлера! А одного разу він поїхав у район, де жила його мати, разом із другом на прізвисько Кінь. Разом вони серед ночі перемотали скотчем усі двері. Подібна авантюра викликала в Еббі приступ реготу.
— Але навіщо? — запитувала вона, але він нічого не пояснював. Єдиний раз він сказав слово «мама» і тепер, можливо, шкодував про це.
Він пив, і хоч як це не було огидно, але надавало йому якоїсь незграбної хуліганської чарівності і, навпаки, подобалось Еббі. Його можна було впізнати за півкварталу — за його ходою, руками, запханими до кишень, довгим волоссям, що закривало обличчя, за спиною у вигляді букви «С». Не лише бідні люди викликали співчуття! Певною мірою він жив так тяжко, як і негритянські діти, яких Еббі навчала цього літа. Його печаль вражала Еббі у самісіньке серце.