Блакитне мереживо долі

Звісно, вони цього не знали, як і всього іншого про свого діда.

— Туалет надворі, — засміялася Гелен, — це було б важко продати!

— Тож про ванну кімнату «для нього і для неї» ми забудемо, — сказав Ред. — То як скоро ви зможете знайти покупця?

— Щойно ви встановите кондиціонер, а ще — модернізуєте кухонні шафи…

— Кухонні шафи? — скрикнув Ред, але нагадав собі, що слід поводитися простіше.

— Однак ринок, здається, почав оживати, — сказала Гелен. — Були часи, коли будинок міг стояти рік, а то й більше. Зараз у середньому від чотирьох до шести місяців, це якщо хороший будинок.

— Але за чотири-шість місяців будинок розвалиться, — сказав Ред. — Він стоятиме порожнім, з’явиться пліснява, це розіб’є мені серце.

— Тату, — втрутилась Аманда. — Ми ніколи цього не допустимо. Ми будемо приходити сюди… Я не знаю, влаштовуватимемо сімейні пікніки, як тобі ідея?

Ред подивився на дочку нещасними і такими згаслими очима, що, здавалося, він взагалі осліп.

— Скажи чесно, — звернулася Дженні до своєї сестри Аманди, — ти відчуваєш полегшення — зовсім трохи — що мама загинула так раптово?

— Ти про її так звані прогалини? — відповіла Аманда. — Ти ж розумієш, що далі ставало б лише гірше. Батько доглядав би її, і Нора, а Денні придумав би якусь відмовку і поїхав.

— А може, там не було нічого страшного, а, наприклад, якісь проблеми з кровообігом. І лікарі їй допомогли б.

— Не схоже на те, — відповіла Дженні.

Дівчата сиділи у спальні Реда з коробками і у старому одязі. Підборіддя Аманди вже вимазалося газетною фарбою. Була неділя і надворі лив дощ, а всі сиділи внизу і дивилися бейсбольний матч. Уже цілий тиждень вони пакували речі, кожну вільну хвилинку. У будинку, за різними проханнями, деякі речі залишалися на місцях: швейне приладдя і машинка — у вітальні нагорі для Нори, хороший фарфор — у їдальні для Аманди. Ред залишив собі китайський сервіз, тому він до від’їзду стояв у шафі. На меблі чіпляли стікери, куди що відправляти: щось — у нову квартиру Реда, деякі речі — для Стіма і Дженні чи Аманди, але більшість — до «Армії спасіння». Заповнивши ще одну коробку, Дженні й Аманда витягли її у коридор, щоб хтось із чоловіків забрав її. Дженні відкрила ще одну коробку, заклеїла скотчем дно.