Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Так, це звучить заманливо, — погодилась Ейрін. А трохи помовчавши, запитала: — Скажіть, Ґлиніш, як воно жити з пророчим даром? Я намагалася поставити себе на місце провидиць, але нічого не виходить. Просто не можу уявити, що вони відчувають, прозираючи майбутнє. Єдина провидиця, з ким я про це говорила, Ронвен вер Придер, ще надто молода, вона лише недавно розкрила свій талант і досі жахається його, щоразу мало не б’ється в істериці, коли на неї находить пророче одкровення. З часом це минає?
— Ні, леді Ейрін, не минає, — відповіла Ґлиніш. — Просто ми навчаємося стримувати свої емоції. А страх ніде не дівається, він завжди з нами і поймає нас навіть під час найневиннішого ворожіння.
— А ви… ніколи не хотіли позбутися цього дару?
На якусь мить обличчя чаклунки спохмурніло, а потім знову набуло незворушного виразу.
— Я б вам збрехала, якби сказала, що ні. Часом виникає таке бажання. Всі без винятку провидиці десь у глибині душі заздрять тим своїм колеґам, чий чаклунський хист не пов’язаний з пророчим даром.
— А що для вас у ньому найгірше?
— Саме те, за що інші його так цінують. Знання майбутнього. Щоправда, і в розгадуванні таємниць минулого немає нічого приємного, але це сущі дрібниці порівняно з баченням подій, які лише мають відбутися. Після кожного пророцтва, хай навіть воно не обіцяє жодних лих, мене охоплює почуття глибокої приреченості. Закрадається сумнів, чи справді в нас є свобода волі, чи, може, ми просто безвільні пішаки у грі Вищих Сил.
— Але ж пророцтва рідко бувають невідворотними, — зауважила Ейрін. — Хоч, власне, й невідворотні не можна назвати фаталістичними, бо вони завжди сформульовані вкрай неоднозначно і допускають чимало різних тлумачень, часом протилежних за змістом. На думку сестри Івін, їх не вдається завчасно розгадати саме тому, що насправді вони багатоваріантні, а вся їхня невідворотність полягає лише в тому, що рано чи пізно один з цих можливих варіантів реалізується. Ну, а звичайні пророцтва містять жорсткі передумови, мають відгалуження та розгалуження, що дозволяють впливати на майбутнє, відвертати небажаний розвиток подій. Як на мене, то існування пророцтв є переконливим доказом наявності в людей вільної волі.
— З одного боку, це так, — не стала заперечувати Ґлиніш. — А з іншого… Буває, що майбутнє саме пропонує змінити себе, але вимагає за це надто високу ціну. Таку високу, що волів би ніколи не знати про неї. Однак знаєш — і тому мусиш платити. Мусиш робити те, чого за інших обставин ніколи б не зробив, і щиро сподіватися, що своїми вчинками попередив лихо. А іноді трапляються пророцтва, які попереджають про небажані події і водночас застерігають від спроб відвернути їх — бо це призведе до ще більшої біди. Свобода волі начебто залишається, та тільки від неї нема ніякого пуття.
— Розумію, — невпевнено сказала Ейрін, бо насправді розуміла це лише абстрактно, умоглядно, відсторонено. — І часто вам бувають такі пророцтва?
— Набагато рідше, ніж у сильних провидиць, але частіше, ніж мені хотілося б. Одинадцять разів передбачала нещастя, які краще не намагатися відвернути. За науковою класифікацією вони називаються невиправними пророцтвами, хоч до них більше пасує слово „безнадійні“. Вперше це сталося ще до переїзду на Тір Мінеган, коли я мешкала на нашій родинній фермі в Коннахті. Якось наворожила, що невдовзі батько лагодитиме стріху, впаде з неї і зламає собі руку. До застереження поставилася серйозно, але була мала та дурна, тому не стрималася й розповіла про все рідним. А за кілька днів наша стріха стала протікати, і лагодити її зголосився дядько Мігал, менший батьків брат; мовляв, від його зламаної руки господарство не зазнає великих збитків. Проте він не впав, руку не зламав, а подряпав собі ногу і через два тижні вмер від правця.
— О! — співчутливо мовила Ейрін. — Мені дуже прикро.
— Уже в школі, — вела далі Ґлиніш, — учителі пояснили, що такі передбачення провидиці повинні тримати при собі й ні з ким ними не ділитися, поки вони не здійсняться. Надалі я так і робила, хоча це було непросто.
— А ви мали невиправне пророцтво про чиюсь смерть? — запитала Ейрін і тут-таки пошкодувала про свої слова. — Ой, вибачте! Мабуть, про це не можна питати…
— Усе гаразд, леді Ейрін, — стримано відповіла чаклунка. — На щастя, Див поки милував мене від таких пророцтв. Знати, що хтось помре, і мовчати, щоб не накликати ще більше лихо… — Вона хитнула головою. — Мені досить хвороб, каліцтв і розбитих сердець. — Кілька секунд Ґлиніш вагалася, та врешті продовжила: — Востаннє це було півроку тому, наприкінці мегева. Є в мене одна знайома, дівчина трохи старша за вас. Вона мала нареченого, дуже гідного юнака, вони були такою чудовою парою, і, здавалося, їх ніщо не зможе розлучити. Аж раптом я побачила, що між ними станеться сварка, і дівчина, під впливом емоцій та через фатальний збіг обставин, утне велику дурницю. Вона негайно про це пошкодує, спробує все виправити, але буде вже пізно. Я могла б легко цьому запобігти, проте нічого не зробила, дозволила подіям розвиватися так, як їм належало. Тепер моя знайома страждає — та вона, принаймні, жива. І оплакує лише втрачене кохання, а не смерть свого коханого.