Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

З редукцією інтелекту до математики пов’язана й редукція антропології людини. У такому світі немає місця для емоцій, випадку чи будь-якого незаповненого простору. Усе між собою пов’язано з детермінаційною твердістю та точністю механічного годинника. Декарт і його послідовники «майже на все дивилися з математичної точки зору — всесвіт, політика, тіло людини, чи навіть на імпульси людини та моральність»[642]. Картезіанську механіку наочно узагальнює приклад самого Декарта з його «Трактату про людину», у якому він розглядає тіло як «ні більше, ні менше, ніж скульптуру чи механізм із глини», а функціональність тіла прив’язує до простих принципів механіки, точнісінько таких, «що використовуються при виробництві годинників, штучних фонтанів, млинів та інших схожих пристроїв»[643]. Цим принципом нібито можна пояснити все — і те, над чим і досі морочаться психологи: «Насправді можна порівнювати нервову систему цього механізму, що я його описую, з системою труб, яку приховує в собі фонтан... з найрізноманітнішими ланцюжками й деталями»[644]. Ця віра ще й досі діє в економіці: людина економічна — це механічний конструкт, що діє на безпомилкових принципах математичних, і лише за допомогою механіки економісти можуть пояснити навіть найтонші процеси всередині нього.

Декарт у дусі іонійських філософів переводить весь світ на один основний параметр принципу власного буття, яке становить для нього розпорошеність у просторі, тобто res extensa — спільний знаменник усіх матеріальних речей. Декарт сповідує принцип, що існує лише один-єдиний світ: «Матерія неба й землі — одна й та сама»[645]. Його методологічний монізм (прагнення перевести чи вивести все з одного принципу) та принципова еквівалентність духовного й матеріального досі відіграє в економіці провідну роль. Об’єднавчий, основний і пояснювальний принцип, який в економіці згадується майже за кожної нагоди, — це, звісно ж, інтерес до себе.

COGITO ERGO SUM

І хоча Рене Декарт зробив справжній переворот в економічній антропології, не буде зайвим бодай коротко підсумувати всі його думки. У «Принципах філософії» Декарт намагається відкинути все, у чому можна хоч якось засумніватися. І з цією метою він забуває про все, що знав і що йому підказувало чуття, і зосереджується лише на логічному снуванні висновків. Згодом він приходить до переконання, що обов’язково має існувати щось вдумливе, тямуще — тобто він сам, який і веде ці думки[646]. Так він доходить свого відомого висновку cogito ergo sum. І на цьому новому, на його переконання, міцному підґрунті він будує свою філософію. Він переходить до доказів існування Бога — тому що знаходить його образ у думці — і продовжує, доки в другій частині не дістається принципу матеріальних речей і простору.