Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи
- Автор: Седлачек Томаш
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-244-4
- Переводчик: Тетяна Окопна
- Жанр: Экономика
Электронная книга - «Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи». Краткое содержание книги:
Автор — чеський економіст, радник президента Вацлава Гавела у 2001-2003 роках — у своєму дослідженні сміливо виходить за межі економіки та поєднує її з історією, філософією, психологією та давніми міфами.
ISBN 978-617-679-244-4
Томаш Седлачек © текст, 2012
Тетяна Окопна © переклад, 2017
Іван Міклош © передмова, 2017
Дмитро Подолянчук © дизайн обкладинки, 2017
Видавництво Старого Лева © українське видання, 2017
Про цю проблему цікаво пише відомий американський економіст Майкл Новак у книзі «Дух демократичного капіталізму». Він стверджує, що зі всіх існуючих та історичних систем тільки система демократичного капіталізму зрозуміла, наскільки глибоко оселився «гріх» у душі людини, і засвоїла, що жодній системі не під силу цей гріх викоренити. Тому капіталізм сприймає «світ після падіння» як факт, від якого треба відштовхуватися, тим більше, що йому вдається «перетворювати його енергію в силу»[614].
Зрештою, Бог теж «оре чортом». Він використовує це зло як свого (хай і норовливого, ідучи за інтерпретацією уривку з Єзекіїла) слугу, ким воно, власне, від самого початку й було[615].
Хороша людина чи зла
Хороша людина чи зла — це ключове питання всіх суспільних наук. Власне, від цього буде розвиватися «регулювання». Якщо людина зла вже за самою своєю природою, тоді треба силою привчати її до добра (у контексті й під приводом «суспільного добра») та обмежити її свободу. Якщо людина людині вовк, вважає Томас Гоббс, тоді нам потрібна сильна держава, сильний Левіафан, який нас привчить до (людині невластивого) добра.
Якщо ж, навпаки, природа людини (тобто певне онтологічне ядро буття людини, її власне я, де зароджується мотивація всіх вчинків) — добра, тоді вже можна більше laissez-faire. Людину можна просто так облишити бути, оскільки її природа автоматично тягнеться до добра. Втручання держави, правила та обмеження свободи можна застосовувати лише там, де людина як частина цілого недостатньо (колективно) раціональна чи де погано діє спонтанна суспільна координація і де вимушена координація здатна забезпечити кращі результати (наприклад, у випадку надзвичайних ситуацій). Ідеться про одне з ключових питань економіки: чи можна покластися на свободу волі тисяч індивідів, чи суспільству таки потрібна координація зверху? У яких сферах людської поведінки спонтанний ринок може досягти оптимальних результатів? Коли взаємодія вільної (нерегульованої) поведінки буде спрямовуватися до добра, а коли — до зла? Саме питання доброго чи злого начала визначає відмінність підходів різних шкіл. Ми — суспільство злодіїв і негідників чи сусідів?
Суспільство ближніх
Любов до ближнього стала однією з основних заповідей християнства. Людина народжується як zoon politikon, істота політична[616]. Ми об’єднуємося в спільноти не через свої недоліки чи з необхідності (принаймні це не першопричина), але через свій суспільний характер[617]. Навіть щойно створений і досконалий Адам не повинен був лишатися сам: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього»[618]. Фома Аквінський на сторінках «Суми теологічної» аргументує, що й в райському саду Едемі — на стадії досконалості та невинності — людина жила «суспільним життям»[619]. Проте він іде ще далі. Людина, на його думку, для всіх є довіреною особою, тобто його розуміння — повна протилежність гоббсівському людина людині вовк. Фома — людина добра, і як істота політична він готовий робити добро й стосовно інших. Це засадничо впливає на його погляд на суспільство, а отже, і на формування (економічних) інструментів, які в ньому оперують.
Тобто якщо індивід — це істота суспільна, значить, потрібно, щоб інші люди підтримували її на шляху до досягнення власної цілі: проте найкраще це відбувається тоді, коли між людьми існує взаємна любов. ... Проте всім людям притаманно, щоб вони любили одне одного; ознака цього — що, «керуючись природним інстинктом, людина в часи скрути допоможе іншій людині» (Аристотель); навіть незнайомій, під цим варто розуміти, що вона вкаже на те, що хтось іде хибним шляхом, підбадьорить того, хто занепав духом, та інші схожі ситуації, так ніби кожна людина була б іншій людині довіреною особою і другом[620].
Далі Фома пише:
Люди навзаєм підтримують одне одного в пізнанні правди і заохочують один одного до справ божих і відмовляють від злих. Тому говориться: «Як гострить залізо залізо, так гострить людина лице свого друга» (Приповісті 27:17) і «Краще двом, як одному, ... і якби вони впали, підійме одне свого друга ... А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього» (Еклезіяст 4:9-12)[621].
614
Novak. The Spirit of Democratic Capitalism, розділ 4 («Гріх»).
615
Єзекіїль: «І було мені слово Господнє таке: Сину людський, здійми жалобну пісню на тирського царя, та й скажеш йому: Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси. Ти пробував ув Едемі, садку Божому: усякий дорогий камінь на одежі твоїй: карнеоль, топаз і яспіс, хризоліт, согам, і онікс, сапфір, рубін і смарагд, і золото; знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе щодня, коли був ти створений, були вони наготовлені. Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість. Через велику торгівлю твою твоє нутро переповнилось насиллям, і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння. Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе. Многотою провин своїх, через кривду торгівлі своєї зневажив ти святині свої. І вивів Я огонь з твоєї середини, і він пожер тебе, і Я зробив тебе попелом на землі на очах усіх, хто бачить тебе. Усі, хто знає тебе серед народів, остовпіють над тобою; ти пострахом станеш, і не буде тебе аж навіки!..»
616
Аквінський. Сума теологічна І, 097, А4, корпус; також Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 117. Термін та ідею zoon politikon переймає від Аристотеля й Фома. Див. Аквінський. Про Царство, 1.1.4: «І все одно для людини, набагато більше, ніж для будь-якої іншої істоти, природно бути істотою суспільною і політичною, жити спільно».
617
З іншого боку, аби уникнути різних дезінтерпретацій, не зайвим буде вказати, що людина Фоми — це індивід, тобто індивідуальність існує (Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 113), і всі душі — специфічні (Sigmund, St. Thomas Aquinas on Politics and Ethics, 137). На ті часи навіть це питання було неоднозначним, і тут ішла боротьба з ісламістськими філософами, які вірили, що всіх людей об’єднує спільне racios, спільний розум.
618
Буття, 2:18.
619
«Оскільки людина за своєю природою — істота суспільна, тому в стані невинності вона б жила в суспільстві». З кн.: Аквінський. Сума теологічна І, 097, А4, корпус.
620
Аквінський. Сума проти язичників, ІІІ книга, розділ 117.
621
Там само, розділ 128.