Щоденник моєї секретарки

Ми мовчки допили пляшку, я відставив її вбік і видобув з кишені наступну. Життя тиснуло так, що готові були зірватися всі клапани. І, щоб відкрити запобіжники і стравити зайві паскалі, не вистачало ще грамів двохсот–двохсот п’ятдесяти.

Олесь цілком занурився у свої думки. Віком та масою тіла він був меншим за мене. Крім того, не виключено, що він уже прийняв, тому у мирні часи я б ніколи не примусив його допивати. Але на війні — як на війні. Акуратно відкоркувавши коньяк, я запхав до кишені рештки акцизної марки та кришку. Нічого, як не доп’ємо, то в крайньому разі залишимо щось місцевим богам.

Смеркало, але на годинник дивитися не хотілося. Я не вмію ночувати в канавах та попід лавами, тому час завжди асоціюється в моїй душі із поверненням додому. А сьогодні ця перспектива чомусь не викликала найменшого оптимізму.

— Все одно, у мене немає виходу, — раптом сказав Олесь.

У голосі бринів такий розпач, що в мені раптом прокинулася совість. Півпляшки тому я готовий був залишити хлопця сам на сам із його проблемами, але хіба так роблять друзі? Соромно, пане Сергію. Раніше ви не були таким жорстоким.

— Чого ти? — нахилився я до нього із п’яно–співчутливими словами. — Розкажи... Може, не все так погано... А може, навпаки — і тоді я допоможу тобі дістати пістолет.

— А–а... - Олесь так темпераментно влив у себе чергову порцію цілющого напою, що мало не вдавився. Він перебував у тій стадії сп’яніння, коли розрахувати власні рухи стає справжньою проблемою. Одфоркавшись та одплювавшись, поет стукнув кулаком по лаві:

— Він скотина!

Парочка закоханих, що прогулювалася неподалік, озирнулася на крик і прискорила кроки.

— Все нормально, — я підняв долоню і раптом засміявся, уявивши як ми виглядаємо збоку.

— І ти смієшся, — безнадійно констатував Олесь.

— З чого?

— З мене.

— А чому це я сміюсь? — його думку важко було зрозуміти.

— Бо він тобі розповів... Він усім розповів... Я його пристрелю.

Після певної дози світ перед людиною звужується. Я давно помітив цей ефект і навіть підозрював, що в цьому і полягає цілюща сила алкоголю. Жаль тільки, що у п’яному стані ми не здатні до об’єктивних висновків, а у тверезому не можемо повноцінно досліджувати сп’яніння.

Тепер і Дніпро, і кручі, і навіть небо звузилися до розмірів невеличкого ілюмінатора, у якому стовбичила мокра від сліз мармиза мого товариша, талановитого поета, у якого виникли проблеми з Пашею. Він плакав, навіть не витираючись і не приховуючи свого стану.

— Він сам мене примусив і сам тепер розповідає...

— Про що розповідає? — не зрозумів я.

— Ну він... — хлопець схлипнув. — Він тоді зняв повій...

— Останнього разу?

— Так.

— І що?

— Усіх вигнав, а коли залишилася одна, він сказав їй роздягтися, взяв бритву і примусив мене, щоб я її поголив...

— Правда? — я схилився ближче, намагаючись нічого не пропустити. Це було щось новеньке у Пашиних сексуальних ритуалах.