Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
— Записати на рахунок капітана Ваґнера! — гукає він, обернувшись до шинквасу.
І, як усі, підводиться. Перерва скінчилася, зараз почнуться муштрування на місцевості. На щастя, сьогодні майор Цоґлауер уже за півгодини десь зник. Капітан Ваґнер передав командування обер-лейтенантові Цандеру і верхи чимшвидше подався до Бродніцера. Там він поцікавився, чи після полудня, о четвертій годині, можна розраховувати на партнерів. Авжеж, безумовно! Усе складалося пречудово! Навіть «домовики», ті невидимі істоти, яких капітан Ваґнер відчував у кожному приміщенні, де відбувалася гра і з якими інколи нечутно перемовлявся, та ще й якоюсь мовою «нерозбери-бери», що її він вигадав для власного користування за багато років, — навіть ці домовики сьогодні були сповнені марнославної зичливості до Ваґнера. Щоб іще збільшити їхню прихильність або щоб вони часом не змінили своєї про нього думки, Ваґнер вирішив цього дня як виняток пообідати в кав’ярні Бродніцера й не рушати з місця, поки прийде Тротта. Він лишився. Близько третьої пополудні прийшли перші гравці. Капітан Ваґнер почав тремтіти. А що як цей Тротта покинув його напризволяще і принесе гроші, наприклад, аж завтра? Тоді, можливо, всі шанси буде втрачено. Такого сприятливого дня, як цей, може, взагалі не випаде ніколи! Боги були ласкаві, та ще й сьогодні четвер! А в п’ятницю! Сподіватися в п’ятницю щастя — однаково що вимагати від лікаря генерального штабу командувати чотою! Що більше минало часу, то дужче лютував капітан Ваґнер на забарного лейтенанта Тротту. Він не прийде, цей юний негідник! І оце треба було так напружуватися, так рано кинути учбовий плац, відмовитись від звичного обіду на вокзалі, так тяжко доходити ладу з домовиками й до певної міри затримувати, щоб не минав, цей сприятливий день — четвер! І ось маєш — кинутий напризволяще! Стрілки годинника на стіні невпинно рухалися вперед, а Тротта все не йшов, не йшов, не йшов!
Аж ні! Ось він, прийшов! Відчинилися двері, й Ваґнерові очі засяяли! Він навіть не подає Тротті руки! Його пальці тремтять. Усі його пальці — мов нетерплячі розбійники. За мить вони вже стискають чудового шелесткого конверта.
— Сядь отам! — наказав капітан. — Щонайбільше: за півгодини я повернуся!
І він зник за зеленою заслоною.
Минуло півгодини, й ще година, й ще одна. Був уже вечір, засвітили світло. Капітан Ваґнер повільно підступив до Тротти. Його можна було впізнати хіба що з уніформи, та й вона мала незвичний вигляд. Ґудзики на кітелі були розстебнуті, з коміра стирчав чорний каучуковий підкомірчик, ефес шаблі випинався під полою кітеля, кишені повіддималися, груди були рясно всипані попелом цигарок. Чуб на капітановій голові розпатлався, проділ покривився, рот під скуйовдженими вусами був розтулений.
— Усе! — прохрипів капітан і сів.
Вони більше не мали чого сказати один одному. Тротта разів кілька спробував був щось спитати. Ваґнер, простягти руку і вп’явшися в нього очима, благав його мовчати. Потім він підвівся, обсмикнув на собі уніформу. Він зрозумів, що життя його тепер не має сенсу. Тепер він ішов геть, аби покласти всьому край.
— Прощавай! — урочисто сказав він і пішов.
Та надворі його обійняв ласкавий, уже літній, вечір із сотнями тисяч зір і сотнею чудових пахощів. Зрештою, легше було більш ніколи не грати, як ніколи більш не жити. І він дав собі слово честі, що більше ніколи не гратиме. Краще здохне, ніж доторкнеться до карт! Ніколи, довіку! Довіку — то був довгий час, і його довелося скоротити. І капітан сказав собі: до 31 серпня — ніякої гри! А там — побачимо! Отже, слово честі, капітане Ваґнере!
І зі свіжоочищеним сумлінням, пишаючись власною твердістю й радіючи життю, яке він щойно врятував собі, капітан Ваґнер подався до Хойницького. Хойницький стоїть у дверях. Він досить давно знає капітана, щоб з першого погляду помітити: Ваґнер програвся і вже вкотре поклав собі не торкатися до жодної гри. І граф гукає йому назустріч:
— Де ви лишили Тротту?
— Не бачив його!
— Усі?
Капітан понурює голову, втуплюється в передки своїх чобіт і каже:
— Я дав слово честі…
— Чудово! — каже Хойницький. — Воно й пора!
Він вирішує визволити Тротту від дружби з навіженим Ваґнером. Геть вирядити його! — думає Хойницький. Поки що послати хлопця на кілька днів у відпустку, з Валі! І він іде до міста.