Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Ваґнер із Троттою підвелися. Вони почали змішувати коньяк із «дев’яностоградусною» і запивати пивом. Капітан Ваґнер соромився своєї поразки не менше, ніж соромиться поразки генерал, який ще й запросив свого приятеля подивитися на битву й поділити з генералом радість перемоги. А лейтенант поділив із капітаном його сором. І обидва знані, що без алкоголю не можуть дивитися один одному в очі. Вони пили повільно, невеличкими, розміреними ковточками.
— За твоє здоров’я! — сказав капітан.
— І за твоє! — відповів Тротта.
Щоразу виголошуючи тост, вони відважно дивилися один на одного, підкреслюючи в такий спосіб свою нібито байдужість до того, що сталося. Та нараз лейтенантові здалося, що капітан, його найкращий друг — найнещасніша людина в світі, і він почав гірко плакати.
— Чого ти плачеш? — запитав капітан, і його губи вже теж затремтіли.
— Над тобою, над тобою, мій бідолашний друже!
І почалися то мовчазні, то велемовні жалощі.
У голові капітана Ваґнера зринув один давній план. Він був пов’язаний із Троттиним конем, яким капітан щодня їздив, якого полюбив і спершу хотів був навіть купити. Та враз йому спало на думку, що якби він мав стільки грошей, скільки міг коштувати цей кінь, то, безперечно, виграв би в бакару купу грошви й купив не одного коня. Потім він надумав узяти в лейтенанта коня без грошей, заставити його, пустити одержані гроші в гру, виграти, а тоді купити коня.' Це нечесно? А кому воно зашкодить? Та й хіба це надовго? Дві години за грою — і знов усе твоє! Виграєш напевне, якщо сядеш до столу без страху й підрахунків. Ох, якби тільки бодай один раз зіграти як багатий, незалежний чоловік! Єдиний раз! Капітан проклинав свою платню. Вона була така злиденна, що не давала йому змоги грати «по-людському».
Тепер, коли вони, такі розчулені, сиділи один біля одного, забувши про цілий світ, і певні, що цілий світ забув про них, капітан нарешті надумав сказати:
— Продай мені свого коня!
— Я тобі його дарую, — відповів Тротта, зворушений.
«Подарунка не можна продавати, навіть ненадовго», — подумав капітан і сказав:
— Ні, продай!
— Візьми його! — заблагав Тротта.
— Я заплачу! — вперто наполягав капітан.
Вони сперечалися кілька хвилин. Урешті-решт капітан підвівся, трохи заточуючись, і вигукнув:
— Я вам наказую продати його мені!
— Слухаюсь, пане капітане, — машинально сказав Тротта.
— Але я не маю грошей! — пролебедів капітан, сів і знов подобрішав.
— Дарма! Я тобі його дарую.
— Ні! Ніколи! Я вже не хочу його купувати! Якби я мав гроші…
— Я можу його продати комусь іншому! — сказав Тротта. Він увесь аж засвітився з радощів на цю раптову гадку.
— Знаменито! — ревнув капітан. — Але кому?
— Хойницькому, наприклад.
— Знаменито! — повторив капітан. — Я йому винен п’ятсот крон.
— Я беру їх на себе! — сказав Тротта.
Він випив, і серце його переповнилося співчуттям до капітана. Цього бідолашного колегу треба врятувати! Він у великій небезпеці. Він був такий рідний Тротті, цей любий капітан Ваґнер! Крім того, лейтенант під цю годину вважав за доконечне сказати якесь добре, втішне, може, велике слово і вчинити добре діло. Шляхетність, почуття дружби й потреба здаватися дужим і готовим стати до помочі злилися в його серці, мов три теплі потоки. Тротта підводиться. Уже надійшов ранок. Горять лише кілька ламп, уже приблідлих на ясно-рожевому тлі дня, що потужно пробивається крізь жалюзі. Окрім пана Бродніцера і його єдиного офіціанта, в кав’ярні немає жодної душі. Сумні, покинуті стоять столи, стільці й естрада, на якій цілу ніч вистрибував «маріаґільфський соловей». Це спустошення чомусь викликає в уяві страхітливі картини раптової панічної втечі, що тут відбулася, так, ніби гості, перелякані якоюсь небезпекою, безладним натовпом покинули кав’ярню. Довгі картонні мундштуки цигарок упереміш із короткими недокурками сигар встеляють підлогу. То рештки російських цигарок і австрійських сигар, і вони вказують, що тут грали в карти і в рулетку й пиячили гості з чужої країни і клієнти з тутешньої місцевості.
— Рахунок! — гукає капітан.