Пророчиця

Зайнятися абсолютно нічим — чиста тобі одиночка. Шизо, він же — штрафний ізолятор, тільки що цілодобово лежи — не хочу, а там шконку піднімають.

Навіть Горілому з його загалом гарною поведінкою вдалося раз залетіти туди — після тієї бійки, на пам’ять від якої назавжди лишилася особлива прикмета. Згадавши, машинально торкнувся рубця, пройшовся пальцем по правій щоці. Це ж треба — з усіх тамтешніх бакланів[6] йому довелося зіткнутися саме з ліваком. Тому і шрам лишився з правого, а не з лівого боку: половинку леза супротивник стискав між великим і вказівним пальцями лівої руки, цілив у око, влучив би, просто Горілий виявився трошки спритнішим. Хоча той баклан працював лівою віртуозно, навіть краще, ніж деякі — правицею.

Треба було чимось забити голову. Не хочеться згадувати про той випадок, але обстановка мимоволі до того спонукає.

Як там його звали, баклана цього… Дивно: ім’я та навіть прізвисько того, хто лишив йому відзнаку на все життя, Сергій не міг ось так пригадати. Зате раптом спливло в пам'яті: він усе хвалився своїм днем народження. Мовляв, народився тоді, коли треба, тринадцятого серпня, а виявляється, тоді відзначається аж цілий Міжнародний день шульги. Не всі вірили, а той товк своє: бач, у нас навіть день спеціальний у календарі є…

Шульга.

Так називають людей, у яких ліва рука — головна.

Шульга.

Десь зовсім недавно спливало це слово… чи прізвище… Це було пов’язано з банком Нікітина…

І людина-шульга сьогодні була тут, і неодноразово…

Вдарила блискавка — не за вікном, а в голові Горілого, під черепною коробкою, розтинаючи мозок на дві половинки. Чому ця блискавка не вдарила раніше? Як він міг забути…

Рвучко підхопившись, Сергій кинувся до дверей. Але ключів у замку не виявилося, хоча цілий день вони стирчали там. Зціпивши зуби, обшукав свій «готель»: спочатку швидко, потім — старанно, метр по метру, хоча шукати тут особливо не було де, меблів мінімум, усе на виду. Підійшов до вікна, наперед знаючи про безнадійність такої спроби: шостий поверх, вистрибнути хіба назавжди. Чому я не сокіл, чому не літаю?..

Це була вже не перша помилка, зроблена ним за весь цей час, відтоді як він уліз в історію зі справдженим пророцтвом. І те, що ця помилка — остання, зовсім не тішило. Двері залізні, важкі: подзвонивши Волі, Сергій, сам того не усвідомлюючи, загнав себе в смертельну мишоловку.

Горілий повернувся на ліжко, сів, потім ліг.

Спокійно. Нічого ще не втрачено. Рано себе ховати. Почнемо з того, що про його осяяння ніхто не здогадається. Вольдемар і компанія далі думатимуть, що допомогли йому вести пошук Демона у вірному напрямку. Як, мабуть, сміявся про себе Воля, коли чув оте «демон». Нічого, сміється, за приказкою, той, хто сміється останнім.