Пророчиця

Як домовлялися, до відлюдної хати в Шаповалівці підполковник приїхав за дві години. До того часу колесив містом, двічі зупинявся попити кави, а на третій раз — навіть із коньяком, начальник карного розшуку міг собі це дозволити безкарно, чим завжди потай пишався: мовляв, має однакову з депутатом недоторканність.

Стояла вже тиха глупа ніч, навіть сіявся ненав'язливий легенький дощик, то сипав крапельками, то переставав, то знову сипав. Не бачачи причин гратися в хованки, Зарудний обережно, тримаючи кермо прямо, підрулив до поламаного паркана, вийшов, про всяк випадок глянув на всі боки.

Темно, тихо, волого, брудно.

Сіпнувши двері, відчинив, зайшов усередину, пірнувши в запах покинутої всіма, крім мишей, людської колись оселі, гукнув:

— Ти тут? Я вже є!

— Тут, тут, заходьте — почулося з кімнати, щось клацнуло — і загорівся слабенький вогник.

Зарудний пройшов у кімнату. Там, біля розбитого вікна, стояв зі свічкою в руці Сергій Горілий. Під ногами валявся худий наплічник.

— На підлозі знайшов, — Горілий кивнув на свічку.

— Вибач, друже, але забий рюкзаком гол он у ті ворота.

Зарудний показав на найближчий до Сергія куток, і той, знизавши плечима, виконав наказ, копнувши ногою своє єдине майно — наплічник полетів у кут.

— Ви гадали, там у мене гранати?

— Бог тебе знає. Ти тут за ці дні такого накосорізив — нічому не здивуюсь. Здоров, чи як?

Чоловіки наблизилися, Зарудний на ходу простягнув руку, Горілий, переклавши свічку з правої долоні в ліву, потиснув коротко й міцно.

— Іншого світла нема.

— Ти сам сюди покликав. Дешевий ти таки клоун, Серьожо, вибач на слові. Чого ти взагалі лишився? Погуляв на волі менше місяця. Теж мені, мент-рецидивіст.

Горілий замість відповіді підійшов до цілого вікна, капнув на підвіконня трошки воску, примостив туди свічку. Тепер вільними були обидві руки, він знову повернувся до Зарудного.

— Я збирався, — пояснив він. — На вокзал уже погнав. Але там мене перехопив Нікітин, знаєте такого?