Пророчиця

— Розумний, коли захочеш, — Воля підвівся з табуретки, яку сам же приніс із кухні. — Далі давай. Я вже прикинув член до носа, дещо запідозрив. Хочу тепер, аби ти до цього ж самого дійшов. Уже тепліше, начальнику, вперед, вперед!

Горілий знову загруз, але осяяння спалахнуло раптово, саме собою, ніби так і мало статися. Господи, це ж треба було так глибоко копати, аби побачити: те, що хочеш викопати, на поверхні лежить, тільки трошки збоку.

— Голова отримав підказку для того, аби передати її Андрюсі Шполі, — промовляючи це, Сергій уже ні на секунду не сумнівався в своїй правоті. — Той, хто йому підказав, знав, кому «барабанить» Діма. В нашій системі витік такої інформації малоймовірний. Значить, хтось сторонній…

— Ти не відхиляйся від теми, начальнику. Скажи: чому хтось хотів, аби саме Голова дістав потрібну інформацію і переказав її саме твоєму другові?

Все. Більше варіантів нема.

— Шпола повинен був піти на це затримання. А переляканий Бородуля — вискочити і застрелити його, — глухо промовив Сергій. — Деталі ще слід з’ясувати, але картина вимальовується саме така. Хотіли… Демон хотів зачистити Андрюху. Або Шпола зачистив би Бородулю, там уже хто кого, їх просто нацькували одного на одного. За будь-якого розвитку подій справа Коваленка закривалася б. Підозрюваний або мертвий, або — вбивця. Або, якби Шпола його лише поранив, все одно збройний опір міліції та попередня гра в хованки — сто відсотків доказ вини для наших слідчих органів.

Підвівшись із койки, Горілий підійшов до вікна, подивився на огорнуту мрякою промзону, тоді розвернувся, аби сказати нарешті те, що міняло весь напрямок його думок і весь перебіг подій.

— Справу Коваленка закривали. По любому. Всі ці банкірські фантазії… — він махнув рукою, ніби махом перекреслюючи їх. — Від самого початку все закрутилося довкола Миколи Коваленка. А за всією біганиною про нього якось і забули. Це ж його вбили, Вольдемаре. З нього все почалося. Хотіли вбити — і вбили. Ось так хитро, через безглузді пророцтва замітаючи сліди. Демон іще тоді, коли ми з Андрюхою вперше до Олесі навідалися, про всяк випадок виніс Шполі смертний вирок. Коли це сталося, я перший подумав про фатальну долю, збіг обставин, таке всяке. А збігом обставин усе це й видавалося. Скажу тобі, Волю, як колишній мент: у нас по факту пророцтва смерті прокуратура жодної справи ще не порушувала. Ні тепер, ні десять років тому, ні за радянської влади. Тому пророчицю за будь-яких обставин ніхто б не шукав. Бо пророцтво — не зброя, не знаряддя вбивства, на якому лишаються відбитки пальців чи кров жертви.

Закінчивши свій монолог, Горілий відчув несподівану втрату сил, ніби кілька годин поспіль кидав вугілля в кочегарці. Та на койку не повернувся, сперся об край підвіконня, схрестив руки на грудях.

— Логічно, — перетравивши сказане, погодився Воля. — Лишається прокачати, за що хтось… нехай це буде Демон, коли так хочеш… отож: за що цей Демон убив підприємця Коваленка, про якого я, — він тицьнув себе пальцем лівої руки в груди і повторив, наголошуючи на власній значимості, — я зовсім нічого не знаю? Займався якимось там бізнесом, дрібним…