Пророчиця
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-036-9
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Пророчиця». Краткое содержание книги:
Розмова закінчилася, проте Павло Нікітин іще якийсь час міркував: ось послухав він колишнього мента, якого в розшук оголосили, і виконуватиме його прохання з максимальним тепер для себе ризиком. Ніби так і має бути — але вперше за день банкір заспокоївся.
— Ну як, начальнику? — поцікавився Воля.
— Сказав — зробить, — Горілий простягнув йому телефон.
— Що це дасть?
— Поки що не знаю. Я взагалі після вчорашнього перестав щось розуміти. Тому, як завжди, тикаюся, куди можна.
…Вчора вночі Сергій згадав про телефон, залишений Вольдемаром, і подзвонив йому, бо більше не було кого просити про допомогу. Коли Гена зостався там, у покинутій всіма хаті з кулею в грудях, із того, як доповідав про це шефові Анатолій, стало ясно: не приховати цю наглу смерть, і не збирається банкір Нікітин прикривати Горілого. Бо доведеться, будь-що доведеться давати пояснення, ось так і випливе: потягнув до Шаповалівки його людей поганий Горілий, а чому він так зробив… ну, далі за текстом.
Почувши дзвінок Сергія та прохання терміново зустрітися, Воля погодився відразу. Сказав, звідки Горілого забере машина. Куди привезли — Горілий не особливо придивлявся, але точно — якась Вольдемарова штаб-квартира. Розповів усе, навіть про Олесю і Демона, а тоді запитав просто: «Що робити?» — «Ти просто як Чернишевський[5]», — відповів тоді Воля, а коли Горілий запитав: «А це хто?» — відмахнувся: «Тобі воно не треба, начальнику». Далі, нічого не пояснюючи, звелів перевезти свого, як він сам висловився, гостя до готелю, хоча готелем це помешкання назвати було важко. Радше приміщення камерного типу: голі стіни, койка з панцирною сіткою, матрац, на кухні — стіл і одна табуретка, чайник, пара чашок. Навіть телевізора не було, поминаючи вже інші способи гаяння часу, як то книжки чи бодай газети. Охорони тут, щоправда, не було, але до ранку Воля про всяк випадок не радив гостеві потикатися надвір, заодно застеріг від телефонних дзвінків, навіть у майже наказовому порядку сказав: «Витягни батарейку з телефону, треба буде зв’язок — я забезпечу». Потім додав: «Горілки принести?» — «Ти ж сам тоді радив пригальмувати, ось я й стараюсь», — відповів Сергій, у чомусь обдурюючи самого себе, та потім, коли Воля пішов, улігся на ліжко і вирішив: так краще. Бо зараз потрібен тверезий розум і обережні, сто разів продумані вчинки.
Розмишляв довго, та додумався лишень до одного: між покійною Олесею і Демоном таки справді існував прямий зв’язок. Демон скеровував її, і всі попередження про близьку смерть — з його голосу. Хоча Демон давав Сергієві шанс: мовляв, забирайся з міста подалі, тоді довше проживеш. Чому ж тоді не почекав, як поведеться Горілий після попередження? Чому відразу вирішив зачистити обох — і його, і пророчицю? Спочатку кинув наживку, щоб точно зацікавити своєю особою потенційну жертву, а потім звелів Олесі викликати Сергія в Богом покинуту хату на сільській околиці для нібито важливої розмови, під час якої розкриються всі таємниці. Там-таки поклав пророчицю. Готував кулю і на Горілого, ховався в тій коморі з мишами, безсумнівно. Тільки не знав, що Горілий прийде не сам.
Знову не все прорахував. Знову випадковість і, на перший погляд, безглуздість Сергієвих дій і дій тих, хто йому волею випадку допомагає, руйнує всі розрахунки, зроблені на холодну голову.
З цією думкою Горілий заснув, а коли прокинувся — вовком вити закортіло. Бо тільки тепер до нього дійшло: замкнули його в чотирьох стінах, звідки він начебто й може в будь-який момент вийти, але насправді не може, небезпечно це. Так само як дзвонити, і взагалі давати про себе знати будь-кому в такому чужому тепер, як виявилося, Конотопі. Та ще й їсти нічого в «готелі» нема, а після вчорашніх сосисок вдень у компанії Олесі він так нічого і не встиг запхати в шлунок.
Навіть у вікно не подивишся — краєвид похмурий, промзона, з чого можна хіба що вирахувати, куди його завезли, та від цих знань користі в його ситуації — мінімум.
Так нудився Горілий десь до полудня, і вже зовсім одурів, коли нарешті приїхав Вольдемар і видав новину, від якої навіть тренованому Сергієві стало зле: трупи в Шаповалівці знайшли, тільки один — Генин, а другий — Діми Голови, того самого зниклого стукача.
Тепер Діма Голова знайшовся — труп пророчиці Олесі щез, хоча Сергій бачив його на власні очі.
Чортівня.
Але чортів не буває. Як і взагалі нечистої сили.
Висновок напрошувався єдиний: знову грається Демон, причому в незрозумілу гру. До того ж він явно причетний до зникнення стукача Голови, яке Вольдемара зацікавило, проте не аж так: мало що буває, міліцейському інформаторові завжди є від кого ховатися. Тільки як тепер все це докупи зібрати, Горілий не знав. Вбивство Шполиного інформатора, дрібного, зовсім нікчемного кримінальника, знову не вкладалося в схему, плутало всі розрахунки.
5
Чернишевський Микола (1828–1889), російський публіцист і письменник, ідеолог революційно налаштованої інтелігенції у другій половині XIX століття. За свої погляди був позбавлений громадянських прав і висланий на каторгу. Його роман «Що робити?» («Что делать?», 1863) став програмним твором для людей із соціалістичними поглядами.