Найкращий сищик та падіння імперії

Поки хлопці поралися, я безперервно патякав. На різні теми. Наприклад, я помітив в одного з охоронців обручку. Зазвичай бунтівники зверхньо ставилися до шлюбу і обручок не носили. Цей носив, то, можливо, шлюб для нього був важливим. З цим охоронцем я почав говорити про свою дружину. Ми хоч із Єлизаветою Павлівною не брали шлюб, але говорив саме про неї, що вона далеко, за кордоном, як я за нею сумую і як ревную. Про ревнощі я сказав, якраз коли охоронець подавав мені хліб. Побачив, як його обличчя трохи змінилося. Почав розповідати, як не можу спати, бо мені ввижається, що вона зраджує мене. Це ж за кордоном легко, там цінують російських жінок. Розповідав історії про зради і про ревнощі. Брехав, вигадував, дурив голову. Охоронець мовчав, але я знав, що він слухає. Я капав отруту йому у вуха, бо моїм єдиним шансом були ці охоронці.

Другого я піймав на усмішці, коли згадав про маленьку доньку, про Моніку, яка зростала десь далеко без мене. Як це важко бути батьком і не бачити власної дитини. Я розповідав, як вона сниться мені уночі, як я розмовляю з нею, гуляю, ношу на плечах, а потім прокидаюся у цій клітці і кричу від безсилля, бо вже ж ніколи не побачу мою дівчинку. Ще я згадував колискові, які співав їй, її перші слова, як вона хворіла і як одужувала, її улюблені ляльки. Я легко плакав і просив охоронця почекати, поки я закінчу свою чергову історію.

Третього я не міг довго спіймати. Говорив і про те, і про се, а він був байдужий, робив свою справу і йшов геть. Я помітив, що саме він приносив мені завжди черствий, часто пліснявий хліб, іржаві оселедці, смердючу ковбасу. Здається, він купував усе найдешевше. Інші охоронці так не економили, купували для мене більш-менш свіже. То він жадібний? Економить гроші, які йому виділялися для мого харчування? Я почав говорити з ним про гроші. Про те, як багато в мене грошей і з кожним днем їх стає все більше, а я не можу ними скористатися. Я розповідав, як це боляче, коли ти стільки сил поклав на заробляння грошей, а потім не можеш їх витратити. Я в деталях описував свої фінансові справи, всі ті тисячі, десятки тисяч рублів на різноманітних рахунках. Охоронцю, здається, подобалося про це слухати, хоч він намагався робити вигляд, що йому байдуже.

Так я знайшов тему для розмов із кожним. Вони з’являлися що два дні, на п’ять-сім хвилин, яких мені вистачало, щоб робити свою справу. Від самої їх появи я починав говорити. У мене був час, щоб подумати над виступом, підготувати його, розвішати гачки, які могли зачепити охоронців. Я пояснював їм, що нуджуся від самотності, вибачався і починав говорити. Вони ніяк не реагували, робили свою справу мовчки і йшли. Я залишався у темряві, починав думати, що буду казати далі. Так, іноді мене охоплював відчай. Я вигадував цілі операції, щоб привернути увагу охоронців, а ці дурні нічого не помічали, робили своє і йшли. Мені хотілося лаяти їх, проклинати, але я стримувався, чекав, поки заспокоюся, і починав думати, що говорити далі. Бо іншого виходу не було. Тільки говорити з ними, тільки намагатися якось вплинути на них, думати про це, готуватися до цього, щоб не збожеволіти у тій темряві.

Я заборонив собі думати про те, що буде далі. Тільки говорити з охоронцями. Зрадлива дружина, донька далеко і гроші-гроші-гроші! Вони приходили, завжди по одному, я щиро радів і заводив свою платівку. Я плакав, сміявся, хапався за голову і за серце. Я грав так, як не зіграв би жоден актор, бо ж їх не саджали у клітку і не тримали у темряві місяцями. Я придивлявся до охоронців. Сподівався побачити якісь знаки того, що вони реагують, що я проліз їм у серце і почав виїдати їх ізсередини. Але вони були незворушні, робили свою справу і йшли, чортові опудала! Я дратувався, але глибоко всередині, а з охоронцями я був запопадливим, я лив і лив у їхні вуха отруту. Вони йшли, а я залишався у темряві і готувався до наступного виступу. Я не знав, хто з охоронців прийде наступного разу, тож мусив вигадати і тримати у голові одразу три виступи.

Цілими днями я думав про викрадачів. Здається, це була невеличка група. Кілька людей у Криму і четверо тут. Я не знав де, але підозрював, що це околиці Петрограда. Олексій і троє охоронців. Маленька група. Чому мене не показували партійному керівництву? Їм же, мабуть, було б приємно подивитися на таку здобич. Бунтівники мене дуже не любили ще з часів моєї служби в охоронному відділенні. Та і вже у відставці я їм кілька разів дошкулив. Але от тут мене нікому не показували. Ну добре, зберігали таємницю, бо ж мене розшукували. Та, може, моє викрадення було таємницею і для керівництва партії?

Це був перспективний напрям. Я почав говорити охоронцям про те, що Олексій порушив партійну дисципліну, сам вирішив провести операцію зі мною, не повідомивши ЦК. Керівництво буде невдоволене, може покарати, причому не тільки Олексія, але й їх, бо це вони не доповіли про те, що відбувалося, стали його поплічниками.

— І тепер він же не відпустить тебе, ніколи не відпустить до твоєї дружини за кордон, бо боятиметься, що ти там розкажеш про мене. Олексій триматиме тебе при собі будь-що-будь! І йому начхати на твої почуття! На те, що ти кохаєш дружину! — шепотів я Першому. Він не звертав уваги на мої слова. Точніше, вдавав, що не звертає уваги. Але це зовсім інше! Він слухав! Слухав.