Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
— Стійте! — спинив його містер Піквік.
Джінгл спинився.
— Вас, власне, слід було б покарати суворіше за всі ваші і вашого лицемірного друга знущання наді мною.
Джоб Тротер дуже чемно вклонився й притиснув руку до серця.
— Я, кажу, — продовжував містер Піквік, починаючи вже сердитись, — я, кажу, міг би вимагати для вас більшої кари, але я задовольняюся тим, що викрив вас і тим виконав свій громадський обов’язок. Це й моя ласка, сер, і, сподіваюся, ви її пам’ятатимете.
Коли містер Піквік сказав це, Джоб Тротер приклав руку до вуха, ніби боявся прогавити хоч слово з його промови.
— І мені лишається тепер тільки одне, сер, — закінчив містер Піквік, уже вкрай розлючений. — Я хочу сказати, що вважаю вас за падлюку і… і… за розбійника… і за все найгірше, що я будьколи чув або бачив, крім цього святобожного пройдисвіта в малиновій лівреї.
— Ха — ха — ха! — розсміявся Джінгл. — Хороший хлопець— Піквік… ніжне серце… кремезний дідок… не треба тільки нервуватись… погана штука… дуже… ну, тим часом… колись побачимось… не хнюптесь… ристю[28], Джоб.
По цих словах містер Джінгл наклав собі на голову капелюх і вийшов з кімнати. Джоб Тротер на мить залишився, озирнувся навкруги, усміхнувся, з глузливою врочистістю вклонився містерові Піквіку, зухвало підморгнув до містера Веллера і пішов услід за своїм талановитим паном.
— Сем! — гукнув містер Піквік, побачивши, що містер Веллер і собі пішов за ними.
— Сер?
— Лишайтесь тут.
Містер Веллер завагався.
— Лишайтесь тут, — повторив містер Піквік.
— Чи не міг би я трохи полатати боки тому Джобові? — спитав містер Веллер.
— Звичайно, ні, — заборонив містер Піквік.
— Може, я міг би викинути його через хвіртку, сер? — запропонував містер Веллер.
— Ні в якому разі, — відповів його пан.
Уперше за ввесь час служби в містера Піквіка на обличчя Сема ліг незадоволений вираз. Але обличчя те незабаром проясніло, бо він побачив, як Мазл, сховавшись за дверима, зненацька вискочив на площадку й дуже спритно штовхнув містера Джінгла з помічником із сходів просто в діжки з американським алое.
— Виконавши свій обов’язок, сер, — звернувся містер Піквік до судді,— я з моїми приятелями побажаю вам усього кращого. Дякуючи вам за гостинність, я від імени нас усіх дозволяю собі запевнити вас, що ми ніколи не зловживали б нею й не дозволили б собі деяких протизаконностей, якби нас не спонукало до цього почуття громадського обов’язку. Завтра ми повертаємось до Лондона. Ваш секрет у вірних руках.
Висловивши таким шляхетним способом протест проти ранкового з ними поводження, містер Піквік низенько схилився перед і дамами і, не зважаючи на прохання всієї родини залишитися ще, у супроводі своїх друзів вийшов з кімнати.
— Надіньте капелюх, Сем, — сказав містер Піквік.
— Він унизу, сер, — відповів Сем і побіг по нього.
В кухні нікого не було, крім гарненької покоївки.
Вони вдвох стали шукати капелюх і знайшли його аж у тісному кутку. Сем і гарненька покоївка мимоволі опинилися близько одне біля одного. І як воно вже сталося — трудно сказати — тільки Сем поцілував Мері.
— Сем, — крикнув містер Піквік, перехилившись через поручні.
— Іду, сер, — відгукнувся Сем, збігаючи сходами.
— Як довго ви там були!
— Там було щось за дверима, сер; не можна було зразу їх відчинити, — відповів Сем.
Такий був перший епізод першого кохання місгера Веллера.
РОЗДІЛ XXI,
що містить у собі короткий звіт про хід справи „Бардл проти Піквіка".
Викривши Джінгла й тим досягши головної мети своєї подорожі, містер Піквік вирішив негайно повернутись до Лондона. Йому кортіло познайомитися з заходами, тим часом вжитими проти нього панами Додсоном і Фогом. Здійснюючи свій намір з усією властивою його рішучій вдачі енергією, він ранком наступного дня сів на перший же лондонський диліжанс і того ж таки вечора в супроводі трьох своїх друзів та містера Семюела Веллера прибув до столиці в доброму здоров’ї.
Тут приятелі на короткий час розлучилися. Пани Тапмен, Вінкл і Снодграс роз’їхались кожен до своєї оселі, щоб гаразд підготуватися до майбутнього візиту в Дінглі-Дел, а містер Піквік із Семом заїхали до старого, дуже пристойного готелю, а водночас і таверни „Джордж та Яструб" на Ломбардській вулиці.
Містер Піквік пообідав, випив другий кухоль свого улюбленого портвейну, напнув на голову шовкову хусточку, поставив ноги на грати каміна й відхилився назад у дуже вигідному кріслі, коли в кімнату ввійшов містер Веллер з саквояжем у руці і порушив тихомирний настрій свого пана.
28
Гра словами to trot - бігти ристю.