Olya_#1

Вона замріяно всміхнулась.

— В інтернатах ходять такі байки… ну — історії. Типу якийсь «боженька» заводить собі домашнього апатрида, а потім між них розгорається кохання, так, всепоглинаюче!..

Вона одпустила Максову руку, картинно підняла обидві свої і кумедно ними сплеснула.

- І «боженька» купує апатриду інтерфейс, і живуть вони щасливо і ві-і-ічно!..

Вона закотила очі, а потім враз посерйознішала і тицьнула в Макса пальцем.

— От у мене так вийшло. Ну, майже…

— От паскуда!.. — розсміявся він і дав їй легенького стусана.

— Ах, ви так, парубче?.. Ну начувайтесь!..

Вона спритно впала на одну руку і підсікла його обома ногами, але Макс прорахував її маневр і легенько підстрибнув.

— Підступний, хтивий «божок»! — крізь сміх сичала Оля. — Надумав мене одомашнити? Не вийде! Та як ти смієш?! Думаєш, все вже купив, га?.. Я не продаюсь!

Макс заливався сміхом та все ж встигав ухилятися від її ударів.

— А ми отак…

Вона крутнулась на одній ніжці і розмахнулась другою — він присів на колінах, і її п’ята пройшла в міліметрі од його макітри.

— Нууу… — плаксиво протягла вона, а він пірнув униз і вхопив її одною рукою за коліна, іншою за талію — скинув оберемком на своє плече.

— Пусти, — просичала вона йому в спину.

— Ні, — спокійно крутнув головою він і неспішно поніс її по парковці.

— Пусти, — вона луснула його долонею нижче спини.

— Ні.

— Я більш не буду.

— Що-що?

— О мій всемогутній Господарю, простіть мене, простіть!..