Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
— А варто було!..
Оля викрикнула те і скочила з красивої мармурової лавки.
— Gospodi, ya hueyu s vas!..
Викрикнула вона ще, і Кендра вирячилась на неї з жахом.
Оля не зважала на те — вона біснувалася:
— З вас усіх!.. Ви без ладу катаєтесь по галактиці і спускаєте річні бюджети планет на отакі дурнуваті лаштунки, аби в них красиво вдовольняти свою хіть! Аби, blyad', жерти, «дрімати», божеволіти і хизуватися могутністю одне перед одним!.. А вона сидить у гнилій могильовській підземці й тримає вас усіх за ваші модифіковані геніталії, геть усіх!..
— Про що ви, я не…
— Як це було?
— Що…
— Нащо, я питаю, нащо я ВЗАГАЛІ СЮДИ ПРИПЕРЛАСЬ??
Оля болісно скрикнула.
— Немов я не знаю сама, це…
Вона недоладно заклацала пальцями.
— Це було так — ви вивели лайнер зі струни, не самі, а ваша безпекова служба, як саме?
— Я не…
— Я вас не питаю, не суттєво, скоріше за все, вони зімітували якусь екстрену неполадку — можливо, заразили чимось навігаційну систему або щось на кшталт… Потім відправили рятувальні човники, не з лайнера, а свої — скільки їх було?
— Човників?..
Кендра тупо вирячилась на Олю.
— Здається, троє чи четверо, ми хотіли…
— Та яка різниця, що ви там собі хотіли?! Коли вони всі зникли, ви переполошились і повідомили екіпаж лайнера…
— Звідки ви знаєте?..
— Облиште!..
Оля заходила перед Кендрою туди-сюди — усе плутаючись ногами в різнотрав’ї…
— Екіпаж лайнера вирішив позвати на допомогу, але про ваше самоуправство тут промовчав — вони вигадали оцю відмовку про сигнал від контрабандистів і…
— Це ми сказали їм про сигнал, — понуро відгукнулась Кендра. — Мої люди сказали, що відправили човники на сигнал невідомого судна… Аби якось пояснити їм неузгоджений виліт.
— О, ну ще краще!.. — махнула Оля рукою. — Хоча й не важливо насправді… Тепер уже все одно. Вони повідомили Марс про зникнення човників, але НЕ ВАШИХ, котрі дійсно зникли, усі п’ятеро, чи четверо, чи скільки їх там було, а СВОЇХ, рятувальних. І стали чекати. А воно вже сиділо у ваших душах і сопло.
— Що? Хто..?
— О, які ж ви всі ідіоти, nenavizhu, nenavizhu!..
Оля присіла навшпиньки і обхопила голову руками.
— Я не розумію вас…
Кендра знов схлипнула.
- І не треба.
— Не розу…
Раптом Оля скочила на ноги і в один стрибок опинилась коло лавки. Заплакана Кендра вирячилась на неї, не розуміючи, а вона раптом схопила її за тоненьку лямку хітона і потягла до себе із силою штучних мускулів…
— Що ви..? — сполошилась Кендра.
— Що таке саркофаг? — просичала Оля.
— Що..? Що ви..? Мені боляче! Охорона-а!..
— Чорт!..
Оля штурхонула небожительку назад на лавку.
— Що таке саркофаг?.. — вона була в розпачі. — Допоможіть мені хоч чимось, повідомте мені хоч щось, чого я б не знала сама — ЩО ТАКЕ САРКОФАГ??
Важко було сказати, чи Кендра знала.
Але, може, хоч щось — хоча би якусь деталь…
Проте вона просто не встигла відповісти.
Бо в якусь невловиму мить усе лунке середземноморське літо навкруг тріснуло навпіл, обернувшись задимленим пеклом. Оля навіть не встигла відмітити, як вигорали буйні трави, як випаровувалась зеленкувата вода купалень, як верещали обгорілі нагі тіла… Вона лишень відчула, як тріщить, нищачись, штучна мускулатура її скафандра і вгледіла, як весь її огляд услали безладні та беззмістовні фрагменти зорової індикації — уривчасті символи, числа, недоладні картинки, курсори, концентричні мерехтливі смуги, тривимірні проекції, літери, хаотичні слова… А потім індикація остаточно згасла і скрізь-скрізь запалав пекельний вогонь.
«Оце і все», — якось навдивовижу звично і буденно одгукнулась на те згасаюча Олина свідомість.
І лише насамкінець, на самому порозі вічної і непроглядної, остаточної тьми, у глибині її випаленої душі ледь чутно подала голос якась із її вцілілих набридливих та в’їдливих субособистостей.
Ота дрібна вишкварка, навіть вмираючи, не обійшлась без жарту і глузливо поцікавилась у майже вже згаслої, знищеної Олі_#1:
— Перервати дрім?