Мене називають Червоний
- Автор: Памук Орхан
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3851-7
- Переводчик: О. Кульчинський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мене називають Червоний». Краткое содержание книги:
Біль не вщухав, пересохле горло пекло вогнем, стискати зуби більше не було сил. Однак я ще чекав.
Якщо доня повернеться додому, то може зіткнутися з падлюкою-душогубом, — майнуло мені в голові, але про таке не хотілося й думати. В ту ж мить я почув, що вбивця покинув кімнату. Очевидно знайшов останню ілюстрацію.
Спрага геть вимотала мене, але я знову запасався терпінням. Красуне моя, Шекюре, донечко моя, прийди!
Вона не прийшла.
Я вже не міг терпіти. «Помру, не побачивши доньки», — від цієї думки стало так важко, що захотілося розпрощатися з життям тільки з горя. Зненацька, ліворуч від мене, виросла чиясь постать, досі я її не помічав. Усміхаючись, хтось доброзичливо простяг мені склянку води.
Забувши про все, я жадібно припав вустами до води.
Забравши склянку, невідомий озвався: «Пророк Мухамед — брехун, зречись його вчення».
Це був шайтан. Я не відповів, навіть не злякався. Я ніколи не вірив, що живопис — це його спокуса, тому непохитно й далі чекав, марячи своїм майбутнім і нескінченною дорогою, яка стелиться переді мною.
І тут почав наближатися світлий янгол, якого я вже знав, ібліс[144] раптом зник. Це Азраїл прогнав шайтана, — усвідомлював я частиною розуму. Але його інша, бунтарська частина нагадувала мені, що в «Книзі про стани та зупинки» Азраїл описаний, як янгол з тисячею крил, що простягаються від крайнього Сходу до крайнього Заходу, а в руках у нього — цілий світ.
У голові все перемішалося, а тим часом янгол, оповитий сяйвом, наблизився до мене й, бажаючи допомогти, ласкаво, так, як я й читав у Ґазалі, промовив:
— Відкрий рот, дай вилетіти своїй душі.
— Ніщо не вилітає звідти, окрім слів молитви до Аллаха.
То була моя остання відмовка. Більше я не зможу опиратися — настав мій час. Раптом мене охопив сором: я залишаю своїй доньці скривавлене огидне тіло, як я можу залишати його в такому жалюгідному стані. Та я хотів чимшвидше покинути землю, ніби вилізти з тісних штанів, які тебе давлять.
Я відкрив рот — і враз скрізь почервоніло й забило сліпучим сяйвом, немов текла золота ріка. Це було, як на ілюстраціях, де намальовано шлях вознесіння Пророка до раю. Пекуча сльозинка скотилася з моїх повік. Важкий видих ринув із моїх легень крізь рот, і все довкола огорнула надзвичайна тиша.
Я бачив, як моя душа розлучилася з тілом, Азраїл тримав її в руці. Душа, завбільшки з бджілку, оповита сяйвом, тремтіла, наче ртуть, бо дрижало моє тіло, коли вона покидала його. Але мої думки були прикуті не до неї, а до нового світу, в якому я опинився.
Після жахливих мук моє єство нарешті заспокоїлось, а смерть не завдає мені болю, чого я боявся; навпаки: тут відчувається сумирність, і я відразу збагнув, що став безсмертним, страждання вже позаду. Так триватиме віками, тисячоліттями аж до Судного дня, від чого мені ні солодко, ні гірко. Ті події, які блискавично, одна за одною, сталися зі мною в минулому, тепер розтяглись у нескінченному просторі й розгорталися як реальні. І всі вони відбувались одночасно, ніби на ілюстрації з двох сторінок, де маляр-жартівник у кожному кутку зобразив нічим не пов'язані між собою сцени.
30. Я — Шекюре
Надворі так мело, що сніг попадав мені в очі крізь пече.[145] Я насилу минула засніжений садок, пробираючись крізь багнюку, вкриту опалим листям і галуззям, та на вулиці вже додала ходу. Знаю, вам цікаво, про що зараз думаю. Наскільки я довіряю Карі? Скажу вам відверто, мені самій цікаво: про що зараз думаю? Ви ж розумієте — в голові суцільна мішанина. Проте ось у чому я переконана напевне: вдома я, як завжди, займуся дітьми, татом, куховарством, ще чимось, але через деякий час серце саме мені шепне, що було так, а що — не так, навіть запитувати його не потрібно. Завтра ще й обідній азан не виголосять, а я вже знатиму.
Однак дечим я б хотіла поділитися з вами, доки переступлю поріг дому. Ні, рідні, облиште, не про здоровенний інструмент Кари. Якщо захочете, то про нього потім розповім. Я ж казала: Кара поспішає. Проте я не вважаю, що його очі тільки засліплені хіттю. А якщо чесно, навіть якби й так, то що з того? Мене приголомшує інше — його тупість! Я ж можу, злякавшись, утекти, можу охолонути, якщо буде гратися з моєю честю; він може накликати якусь біду, а йому це й на думку не спадатиме! Побачивши його засмучені очі, я відразу збагнула, як палко він мене кохає й хоче. Він же чекав дванадцять років, то чому не може почекати дванадцять днів?
144
Ібліс — у східному фольклорі — демон, сатана, шайтан.
145
Пече — сіточка, якою мусульманки закривають обличчя.