Мене називають Червоний
- Автор: Памук Орхан
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3851-7
- Переводчик: О. Кульчинський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мене називають Червоний». Краткое содержание книги:
Покійний таточко під час наших із ним суперечок про надії й смерть часто цитував суру «Алі Імран» зі свого улюбленого ґератського видання «Куран-и Керіму». Спустившись наниз, ми з Хайріє витягли з колодязя чистої води, звершили абдест і стали читати ту ж таки «Алі Імран» з того ж таки ґератського видання. Раптом почули рип хвіртки, але не зупинились. Опівночі вибралися перевірити, чи на місці засув на хвіртці, й підперли її величезним горщиком, у якому батько вирощував базилік, весняними ранками поливаючи його водою з колодязя. Коли повернулися в дім, нам здалося, ніби наші тіні, які витягувала лампа, були тінню когось чужого.
Єдине, що можна було зробити, аби в інших не складалося враження наглої смерті батька, це — обмити його й перевдягти, чим ми мовчки й зайнялися. Лише раз Хайріє прошепотіла, щоб я придержала знизу татову руку. Нас тримав у полоні незбагненний страх, що нагадував якусь безгучну молитву.
Ми зняли закривавлений татів одяг, потім — спідню білизну, побачене викликало в нас подив і збентеження: в темній кімнаті в сяйві свічки його тіло було білим і сповненим життя. Від того вигляду небіжчика ми й досі злякано здригаємося, бо ж тоді розглядали вкрите родимками й ранами голе тіло, забувши про сором. Хайріє побігла нагору по чисту білизну та зелену шовкову сорочку, я ж не втрималася й подивилась на чоловічий орган мого нещасного батька, і відразу стало страшенно соромно. Нарешті ми перевдягай його, старанно змили кров з обличчя, шиї, волосся. Я притислася до батька, вткнулася носом у його бороду й, вдихаючи татів запах, довго-довго плакала.
Дехто вважає мене безсовісною, навіть винною, а я ж ридала ридма ще два рази у цей вечір: 1. Коли, прибираючи верхню кімнату, аби діти ні про що не дізналися, наткнулась на мушлю, яка збереглася з мого дитинства. Піднісши її до вуха, я почула, що голос моря у ній майже затих. 2. Коли побачила пошматованою червону оксамитову подушку, на якій тато сидів упродовж останніх двадцяти років, вона була для мене мов частина його тіла.
Коли все було складено й поховано по місцях, за винятком потрощених речей, Хайріє попросилася переночувати сьогодні в нашій кімнаті. Я різко відмовила. «Щоб діти нічого не запідозрили», — пояснила я їй. А насправді хотіла побути з дітьми наодинці й покарати Хайріє. Вклавшись у ліжко, я довго не могла заснути. Ні, я не думала про той жах, який випав на мою долю, намагалася передбачити: що ще чекає на мене в майбутньому?
31. Мене називають Червоний
Коли автор «Шахнаме» Фірдоусі прибув до Ґерата, придворні поети шаха Махмуда зневажили його як провінціала. Тоді він, скомпонувавши надзвичайно складну риму, прорік перед ними останню мисру[146] чотиривірша, якого ніхто не міг закінчити. У ту мить я був на каптані Фірдоусі. Був на сагайдаку легендарного героя «Шахнаме» Рустема, коли він прямував у далекі краї на пошуки свого зниклого коня, був у згустках крові, коли він своєю диво-шаблею розрубав навпіл страшного дева, а коли Рустем цілу ніч кохався з чарівною донькою шаха, в якого гостював, я принишк у складках їхньої ковдри. Я був там, де Тур підступно відтяв голову своєму братові Іречу, де раті з легенд, прекрасних, наче сни, вклинювались одна в одну посеред степу, був там, де з гарного носа Олександра Македонянина невпинно лилася яскрава-преяскрава кров, після того, як з великим завойовником стався сонячний удар. Я був на одязі вродливої красуні-чужоземки, в чиє зображення закохався сасанідський шах Бехрам Гюрюн, — потім він щотижня проводитиме з нею одну ніч, слухаючи її оповіді; я прикрашав одяг Хосрова від корони до каптану, і Ширін закохалася в нього теж завдяки портретному малюнку. Я — там, де знамена полків, які облягають фортеці, де вкриті обрусами бенкетні столи, де оксамитові каптани на послах, що їх цілують ноги падишахів, де зображені шаблі, які так обожнюють діти. Підмайстри з чарівними очима під пильним наглядом досвідчених малярів тоненьким пензликом наносили мене на цупкий папір, привезений з Індії та Бухари. Я забарвлюю ушацькі килими, орнаменти стін, сорочки, які вдягають через голову вродливі жінки, при цьому дивлячись на вулицю крізь шпарини віконниць, а також — гребені півнів, які зчепилися в бійці, гранати та інші казкові плоди казкових земель, пащеку шайтана, звивисті узори наметів, квіточки, які художники малюють для свого задоволення і їх ледве розгледиш неозброєним оком, вишневі очі цукрових подоб птахів, шкарпетки чабанів, а ще — світанки, а ще — рани й трупи тисяч, десятків тисяч воїв, шахів і закоханих. Я люблю прикрашати поля побоїщ, залиті кров'ю, ніби всіяні квітами, стяті голови, крила янголів, жіночі вуста, каптан найобдарованішого поета, який разом із іншими майстрами пера та гарненькими хлопчиками попиває посеред степу вино й слухає музику.
146
Мисра — у тюркській, перській та арабській літературах — рядок вірша (половина бейта).