Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Місце правових норм в системі ієрархії визначається місцем акта законодавства, яким вони встановлені, в ієрархії таких актів, тому можна було б вести мову про ієрархію нормативно-правових актів, але за межами правила про ієрархію нормативно-правових актів залишаються принцип верховенства права, який встановлює низку правових норм найвищої юридичної сили, оскільки зазначений принцип в системі ієрархії займає вищий щабель порівняно з іншими конституційними нормами, а також спеціальні правові норми-винятки, що встановлюються актами меншої юридичної сили відповідно до вказівки акта вищої юридичної сили.
2. За критерієм місця в ієрархії правових норм послідовно виокремлюються:
1) принцип верховенства права. Формулювання «в Україні визнається і діє принцип верховенства права» (частина перша ст. 8 Конституції) в контексті цієї статті має тлумачитись так, що у тій частині, в якій у цьому принципі і засадах, що входять до його змісту, вміщуються правові норми (а не декларації конституцієдавця про його політичні, соціальні, економічні, культурні та інші наміри), принцип верховенства права має найвищу юридичну силу порівняно з іншими правовими нормами, встановленими Конституцією України, тим більше принцип верховенства права має перевагу при правозастосуванні перед правовими нормами, встановленими законами і підзаконними нормативно-правовими актами;
2) правові норми, встановлені Конституцією України. Формулювання «Конституція України має найвищу юридичну силу», доповнене положенням про те, що «закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй» (частина друга ст. 8 Конституції), підпорядковує Конституції усі правові норми, що встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами. При цьому усі правові норми, встановлені Конституцією (крім норм, що входять до змісту принципу верховенства права), мають однакову юридичну силу. Оскільки вся Конституція є актом установчої влади Українського народу, особливий порядок внесення змін до розділів І «Загальні засади»), ІІІ («Вибори. Референдум») і XIII («Внесення змін до Конституції України») не надає будь-якої переваги при правозастосуванні правовим нормам, що встановлені зазначеними розділами, якщо тільки ці правові норми не входять до змісту принципу верховенства права;
3) правові норми, встановлені міжнародними договорами, згадана обов'язковість яких для України надана Верховною Радою України. При цьому ст. 9 Конституції тільки визнає зазначені міжнародні договори частиною національного законодавства України. Місце правових норм, встановлених такими міжнародними договорами, в ієрархії правових норм визначається ст. 19 Закону «Про міжнародні договори України», згідно якої «якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору»;
4) правові норми, встановлені законами. Їх місце в ієрархії визначається частиною другою ст. 8 Конституції, що вимагає відповідності законів Конституції, а також частиною третьою ст. 106 («Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження...») і частиною ст. 113 Конституції («Кабінет Міністрів України в своїй діяльності (отже, і при прийнята постанов і розпоряджень — Авт.) керується Конституцією і законами України». Закони є актами єдиного органу законодавчої влади, тому спроби Верховної Ради обмежити свої власні повноваження на законодавчу діяльність шляхом визнання переваги певного закону над іншими, заборони регулювати певні відносини іншими законами (крім даного), встановлення до законів вимоги відповідності певному закону не мають правового підґрунтя. Тим більше не має будь-якої правової підстави думка про те, що за юридичною силою закони в України поділяються на конституційні і звичайні[138]. Конституція України не дає підстав для такого поділу законів і для розрізнення їх юридичної сили. Слід, однак, враховувати, що обмеження Верховною Радою України свого власного права на здійснення законодавчої діяльності в майбутньому може мати юридичне значення, якщо є вагомі підстави вважати, що порушення таких обмежень суперечить засаді правової визначеності;
138
Ярошенко О. М. Джерела трудового права України. Дис. докт. юр. наук. — X., 2007. с. 66.