Вибрані твори. Том III

Леді Сісілі (пошепки). Чи не робиться вам трохи моторошно, містере Ренкін? Цікаво, який він має вигляд?

Ренкін. Боюсь, що він не буде принадний, міледі.

У домі чути шум бійки, з дверей вилітає Дрінквотер, діставши, мабуть, тумака. Марцо прудко кидаєгься далі від дверей в бік сера Ґоварда.

Дрінквотер (веселим виглядом намагаючись замаскувати жорстоку образу та сильний біль). Проклятущі східці, через них спіткнувся (підносячи голос і ледве стримуючи стогін). Капітан Брасбаунд! (Відходить якомога далі від дому, стає ліворуч од Ренкіна. Ренкін встає назустріч своєму гостеві).

З дому виходить людина з оливковим видом, темними очима й волоссям південця. Йому років тридцять шість. Гарний, але понурий, темні, нахмурені брови; суворо стиснуті вуста; великі нервові ніздрі; обличчя трагічне. Людина без зайвих слів, без зайвих рухів, але людина значна. Загалом цікавий і навіть привабний, але непривітний. Він на мить зупиняється, хмурий, осяяний червонястим світлом, розглядаючи присутніх і звернувши чудний та погрозливий погляді на сера Ґоварда. Потім із деяким здивуванням та тривогою переводить очі на леді Сісілі. Нарешті він виходить на середину саду й підходить до Ренкіна, що, відколи він прийшов здивовано виглядає його і придивляється йому так пильно, що очі Брасбаундові спалахнуюгь, і він почуває себе зневаженим.

Брасбаунд. Ну, сер, надивились на мене досхочу?

Ренкін (здригнувшись, опановує себе). Прошу вибачити мою невихованість, капітане Брасбаунд. Ви напрочуд схожі на мого шкільного товариша, а проте всього перед десятьма хвилинами я говорив, що не можу пригадати рис його обличчя. Мені приверзлося, що він устав з могили, щоб відновити себе в моїй пам’яті.

Брасбаунд. Чого ви мене покликали?

Ренкін. Ми вас запросили в одній справі, капітане.

Брасбаунд. Хто це «ми»?

Ренкін. Це сер Ґовард Геллем, либонь, добре вам відомий — один з суддів її величности. (Знов втупляючи свої чудні очі в сера Ґоварда). Заступник вдів, оборонець сиріт!

Сер Ґовард (здивований). Я не знав, що маю таку похвальну репутацію в тутешніх краях, капітане Брас-баунд. Нам потрібна охорона для подорожі в гори.

Брасбаунд (не зважаючи на його слова). Хто ця дама?

Ренкін. Леді Сісілі Вайнфліт, шваґрова лорда Ґоварда.

Леді Сісілі. Як ся маєте, капітане Брасбаунд? (Він уклоняється з серйозним виглядом).

Сер Ґовард (нетерпеливлячись від цих, на його думку, зухвалих запитань). До діла, прошу вас. Ми маємо влаштувати невелику екскурсію, щоб оглянути місцевість. Чи можете ви зібрати нам охорону з порядних, надійних людей?

Брасбаунд. Ні!

Дрінквотер (енергійно протестуючи). Ну, ну, ну! Послухайте, капітане, чи знаєте ви...

Брасбаунд (крізь зуби). Тримай язик за зубами.

Дрінквотер (покірно). Гаразд, капітане!

Ренкін. Мені здавалось, що ви постачаєте охорону, капітане Брасбаунд.

Брасбаунд. Ваші відомості точні. Я її постачаю.

Леді Сісілі. Чого ж ви цього не хочете зробити для нас?

Брасбаунд. Ви не задовольняєтесь звичайною охороною. Ви вимагаєте порядних, надійних людей. Чом ви не привезли з собою загін лондонських полісменів? Мої люди непорядні й ненадійні.

Дрінквотер (безсильний стримати себе). Ну, ну, послухайте, проте, капітане! Якщо ви хочете бути скромним, то розписуйтесь за себе, а не за мене.

Брасбаунд. Бачите, які мої люди! Цей негідник (показуючи на Марцо) ладен був би перерізати горлянку кожному за один долар, якби був для цього досить мужній.

Марцо. Мій не розуміє. Мій не розмовляє інглез.

Брасбаунд. А цей суб’єкт (показуючи на Дрінквотера) — найбільший брехун, злодій, п’яниця та негідник на цім узбережжі.

Дрінквотер (насмішкувато, вдаючи байдужого). Говоріть, говоріть. Серові Ґоварду доводилося вже чути свідчення про мою вдачу. Він знає, чому йняти віри.

Леді Сісілі. Капітане Брасбаунд, я й раніш чула все це про негрів, а проте сама пересвідчилась, що вони дуже добрі люди, якщо з ними хороше поводитись.

Дрінквотер (сміється, італієць теж усміхається). Ну, що ж капітане? Задоволені з себе, га?