Двоє під однією парасолькою
- Автор: Абрамов Сергей Александрович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. І. Гриценко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Двоє під однією парасолькою». Краткое содержание книги:
БЛУКАЧ /Юнацька фантазія/
ТОМУ ЩО ТОМУ /Казково-правдива історія/
В ПРИФРОНТОВОМУ ЛІСІ /Повість/
ДВОЄ ПІД ОДНІЄЮ ПАРАСОЛЬКОЮ /Квітнева казка/
ПОТРІБНЕ ДИВО /Маленька повість/
— Я сказати: говори. Заген, заген, — повторив носатий.
— У лісі партизанів немає, — сказав Старков. — Була тільки група розвідників. Троє разом зі мною. Двох ви цокнули.
— Що є цок-ну-ли?
— Піф-паф, — відповів, намагаючись не посміхатися, Старков.
— Во іст партизанен груп? Загін, частина? — додав носатий.
— Пішли до залізниці. У селі тільки старики і діти. А штаб загону за Кривою балкою. Приблизно там, — і Старков показав у протилежний від села бік. — Сорок хвилин туди і назад.
Він навмисне вибрав не дуже віддалений звідси район. Втратити годину — дві на перевірку носатий не ризикнув би. А сорока хвилин цілком достатньо. Та й до села ще треба добратися: ану спробуй їхати ще тридцять хвилин по такому болоту. Жодні екрани стільки не витримають. Щоправда, його, Старкова, можуть і розстріляти, коли повернуться ні з чим з-за Кривої балки послані туди солдати, але що вдієш: людей у селі треба врятувати. І знову думав так не фізик Старков, а політрук Старков зразка сорок другого року.
Носатий подивився у вказаний Старковим бік.
— Дорт? — здивувався він. — Повтори.
— За Кривою балкою.
Носатий поворушив губами, дістав із нагрудної кишені в кілька разів складену карту, приклав її до дерева і, понишпоривши очима, тицьнув пальцем у якусь точку.
— Штаб? — повторив він. — Віфіль зольдатен? Скільки охоронять?
— Чоловік з десять.
— Цеен. Зер гут.
І тут же засумнівався:
— А якщо ти брехать, чому я вірить? Де автомат?
— Кинув у лісі, коли біг до вас.
— Нащо до нас?
— Кожному жити хочеться. Я один, а вас тридцять. І лісу не знаю. Чужий я тут.
— А чому партизан?
— Силоміць взяли, коли з міста йшов. А я безпартійний та ще й білий квиток маю.
— Що є білий квиток?
— Звільнений від воєнної служби через непридатність. Кривий я. Німці кажуть: ламе.
— Пройти мимо.
Старков, припадаючи на праву ногу, пройшов під наведеними на нього автоматами мимо носатого і повернувся на місце, де стояв раніше.
Есесівець подумав, ще раз поглянув на карту, гукнув єфрейтора і швидко промовив щось по-німецькому, з чого Старков зрозумів, що двадцять чоловік вирушать до Кривої балки, а його особу будуть вартувати двоє автоматників.
Носатий поглянув на годинника і прогавкав своєю скаліченою російською:
— Якщо немає штабу — архенген. Сук бачить? — він кивнув на товстий осиковий сук над головою Старкова. — Висіть, ясно?
— Ясно, — зітхнув Старков і запитав: — А запалити дасте?
Есесівець шпурнув йому сигарету. Старков упіймав і запалив від запальнички. Погана сигарета, але палити можна, і він не без задоволення затягнувся.
Сорок хвилин. А там хто знає, може, і поле зникне з усією вихопленою з минулого поганню.
Ліс вони і справді знали: кожний кущик, кожний пагорб, кожну стежину в зоні екранів сходили за чотири місяці — хоч кроки по пам’яті складай. Тому і Олег, і Димка точно уявляли собі, як і куди їм треба добратися. За двісті метрів звідси пролягав неглибокий яр. Якщо пройти ним до кінця, можна вийти до дороги там, де вона тягнеться з лісу до села. Туди есесівці, які прочісують чагарник, звичайно, зразу не підуть. Не знайшовши “партизанів” поблизу, вони повернуться до машини.
Розрахунок виправдався. Яром хлопці пройшли без пригод: як вони і передбачали, карателі не стали всерйоз прочісувати ліс, постріляли по кущах, де густіше, і пішли назад. Тим більше що “партизани” на вогонь не відповіли. Словом, усе йшло за планом, задуманим Старковим.
Вони вже добралися до узлісся, де дорога завертала до села. Тільки б не нарватися на гітлерівців! За кого могли їх прийняти, коли в Олега висів на грудях автомат, відібраний у полоненого “гостя”. Значить — бій, а кінець його невідомий. І невідомо тоді, чи буде виконано наказ Старкова.
Вдалині знову загурчала машина. Олег завмер: напевне, витягли. Тоді карателі обженуть їх через десять хвилин і прорвуться до села.
Навіть попереджені Рафом колгоспники підійти не встигнуть. Значить, треба щось придумати. І Олег несподівано запропонував:
— Пробирайся до села сам. Самому зручніше 1 швидше. Менше шуму. Пройдеш чагарником по узліссю — не помітять.
— А ти куди? — здивувався Димка.
— Повернуся до машин.