Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Вранці вона переказала свої побоювання Талі. Вони повинні одвідати Володимира.
— Ото дуже потрібно, — байдуже промовила Таля, — йди, як тобі цікаво.
— Але ж Володимир і тебе запрошував.
Таля вперто не погоджувалась, та, побачивши, що мати обурюється за таке байдуже ставлення до їх доброго знайомого, зласкавилась.
Ганну дивувало, що Таля останнім часом стала така байдужа до Володимира. Коли бував Володимир, вона майже ніколи не сиділа разом із ними у кімнаті; а як ішли на прогулянки, Таля повертала до своїх подруг. З їх кола майже не виходила і вдома вже була не така говірка.
Володимир мешкав у невеличкій білій хатинці під величезними соснами, на відлюдді.
Ганна почула крізь відчинене вікно звуки рояля і трохи розчарувалась. Хотілося, щоб Володимир справді був хворий, тоді був би виправданий її візит. Але все ж перші слова її були:
— А я думала, що ви, боронь боже, захворіли. Чому вчора не заходили?
Володимир знітився, і це дало змогу Ганні відчути свою зверхність і бути «як удома».
Кімната була звичайнісінька. Білі без шпалер стіни, нафарбована підлога, кілька стільців і рояль, на якому лежали купи паперу і нот. Крізь незапнуті вікна в кімнату вливалося так багато сонця, що кожна річ виглядала урочисто-привітною.
Володимир почав знайомити гостей зі своїм доробком.
— Почнімо ревізію з етнографії. Ось невичерпане джерело всякого музики — народна пісня.
Він розгорнув цілий стос записів. Деякі з них брав на голос і, обриваючи, супроводив коментарями.
— Ви тільки вслухайтесь, яка хроматика!.. Яка щира емоція!.. Чудовий примітив.
Вслухаючись після коментарів, Ганна справді знаходила те, чого раніш недобачала.
Далі пішли в супроводі рояля фрагменти аранжувань, між ними кілька оригінальних співів. Останні Ганні видалися штучними й сухими. Дещо з симфонічних творів Ганні сподобалося.
Нарешті Володимир із особливою урочистістю сів за рояль. Він мав заграти увертюру до своєї опери.
Лише вдарили перші акорди, Ганна здригнулась, відчувши, як її обдало морозними шпильками, але вслід ринула зогрійлива хвиля. Тільки тепер Ганна оцінила Володимирові слова про багатство народної музики. Її мелодії сплітались тут дивовижними узорами навколо музичної теми. Мінились бісеровими іскрами, спалахували вогнями… В них чулися і шепіт листя, і квиління струмка, і звуки сопілки, і граційні танці казкових істот… Але ось мелодія перейшла в повільне andante. В мажор весни щораз частіше врізуються дисонансами хроматичні ноти. Тяжить задуха… Назріває тривога… Неминучі удари, зойки, руїна… І осінь дощова, безпросвітна, вбога… Сиротливо тремтить останнє листя… порив вітру, листя майнуло в повітрі, як давній спомин, і… пустельно. Важкий бемоль.
Зробивши паузу перед третьою частиною, Володимир обернувся. Але далі він уже не насмілився грати, власне, не хотів порушувати того гнітючого навіяння, що вніс його своєю мінорною частиною.
Схилившись, Ганна сиділа непорушно з виразом гнітючої туги на лиці, у Талі блищали сльози.
Володимир і сам мовчки схилив голову.
— Здаюся на ваш суд. Карайте чи милуйте, — промовив він стиха.
Ганна прокинулась.
— Хороша річ… Справді хороша… Звичайно, який з мене критик. Але мені подобається… У вас вдале поєднання елементів народної музики з елементами європейської. Здається, почувається вплив Дебюссі…
Ну, звичайно, у Ганни є розуміння музики. Дебюссі — Володимирів улюблений композитор.
Ганна ще зауважила про деякі місця «подобається» — «не подобається» і врешті додала:
— Я вам заздрю. У вас такий багатий музичний світ!..
— Це так, — захоплено промовив Володимир, — часом в оцій кімнаті я почуваю себе таким Крезом, що, здається, обдарував би ввесь світ… Скільки музики в природі!.. Які ритми на кожному кроці!.. А люди проходять сліпі й глухі… Що може бути прекраснішого від музики? Мені здається, що тільки за допомогою музики люди збагнуть і вищу мораль, і самий сенс життя.
Володимир увійшов у азарт, філософував про музичне існування речей у природі, з чим Ганна не могла не погоджуватись. Але раптом він знизив тон:
— А врешті, це все а priori… Знаєш же, що люди дивляться на речі, що називається, «тверезими очима», а ти якийсь відлюдок чи божевільний… Іноді так прикро від свідомості своєї самітності. Хочеться впізнати життя реальне, з кров'ю і плоттю… Принаймні в цьому я заздрю вам. Ви щасливіша.