Беладонна. Любовний роман 20-х років

Щоб затамувати тривогу, Ганна раптом кинулась у воду, і бризки веселкою здійнялися їй перед очима.

Минуло кілька днів здорового тваринного життя. Тривога, що жила десь у сфері підсвідомого, забарикадована зоровими враженнями, щораз виразніше заявляла про себе.

Наближалась субота. Мав приїхати Нік. Ганна боялася зустрічі. Вона не знала, як поводитися з Ніком, як поставиться він.

У суботу вона нікуди не могла відійти від дому. З півдня вже почала прислухатись до свистків прибулих поїздів на станції. Рахувала хвилини, за які Нік повинен був прийти. Але поїзд за поїздом відходив, Ніка не було, і все більше Ганна лякалась зустрічі.

Власне, яка йому рація приїздити. Заради етикету чоловіка? Негідний боягуз. І цього перемогти немає мужності.

Ганна схилялася до тієї думки, що їм краще не зустрічатись. Хай Нік фліртує, з ким хоче, хай має від того втіху — байдуже, тільки хай не нагадує їй про це своєю присутністю. Вона так багато вистраждала останніми часами, що врешті має право на відпочинок… Має право забути його…

Ці години очікування, здавалося, сконцентрували в собі всі прикрості минулого. Ганна готова була розплакатись від муки, аж раптом крізь вікно побачила Ніка з Талею.

І зразу в Ганні ущухла буря.

Нік ішов поруч з Талею імпозантний, як личило поважному батькові.

Хіба ж може така людина легковажити родину?

Ганна вже спокійно пішла назустріч Нікові.

Обоє поцілувались, передавши коротким дотиком взаємну повагу й холод вуст.

— Що там у місті хорошого?

— Нічого, звичайно. А ви як тут?

— Живемо… От розпитай Талю, вона тобі більше розкаже.

Таля охоче взяла на себе місію доповідача. Почавши з господарських справ, вона перейшла до своїх. Батьки, зрадівши, що знайшли нейтральну зону, охоче слухали Талю. Коли тема вичерпувалася, питаннями наводили її на безліч нових.

За вечір Нік дізнався про всіх Талиних нових подруг, про таємного залицяльника, що кладе їй букети квітів на стежках у лісі, про різні дикі місця та про занедбаного страшного млина на річці.

Найбільше тішили батьків пригоди з невідомим лицарем. Нік, глузуючи з Талі, кілька разів повертав до цієї теми, і Таля кожного разу захоплено починала.

— Уявіть собі. Ліс густющий, густющий. З доріжки нікуди не звернеш. І раптом… на стежці букет! Дзвоники, конвалії, смолка… Такі свіжі. Хтось згубив, значить. Беру, йду далі. Коли… знову букет! І цей беру. Враз, як сипне на мене квітами з-за куща, як дощ! Я так перелякалась, аж остовпіла. А хтось як зашумить кущами, а потім як свисне, аж листя затремтіло…

— Ну, звичайно, Соловей-Розбійник.

— Смійся, смійся… А тепер я боюся сама в лісі ходити. Іду з дівчатами — однаково зустрічаю букети кожного дня.