Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Ганна гірко посміхнулась.
— Мені абсолютно ні в чому позаздрити.
— Якось я бачив вас утрьох із вашим чоловіком. І я позаздрив.
— Хай колись іншим разом поговоримо. А ви хіба не одружені?
— Отакий я все життя, як бачите.
— Самі винні. Не вмієте, значить, завоювати. Хіба ви нікого не кохали?
— У тому-то й лихо моє, що не було кого завойовувати. Я закохувався, але не кохав.
— А ви б закохання довели до кохання; а там і одружилися б…
— Кожна людина утворює собі певний ідеал дружини, а я ще не знаходив і подоби його.
— І не знайдете, як і ніхто не знаходив. А оскільки цілковитого родинного щастя не буває, то ви з однаковим ризиком можете одружитися з кожною жінкою, що вам зустрінеться.
— Ні, я мушу її знайти, або я ніколи не одружуся…
— Тоді з вашою вдачею, може, краще вам і не знаходити її. Принаймні з вами будуть ваші ілюзії.
— А я думаю, що таки краще мати при собі живу людину, аніж саму ілюзію. Справді, на що подібне моє життя? Часом ладний до стін говорити. Кажете, рояль? Добре. Іноді він до тебе співчутливо озивається, але ж кінець кінцем знаєш же, що не його душа промовляє, а твоя ж власна рука, твоя воля, твоє бажання… Ось у чому трагедія! Це я відчув особливо тут на дачі. Я переїхав сюди ще ранньої весни…
Володимир раптом перейшов на жартівливий тон.
— Я сподівався зустріти тут свою прекрасну мавку, русалок, а натомість за кожним кущем зустрічаю нафарбованих панянок, замість перелесників — міських денді. Я буквально божеволію. Я ніде не знаходжу виправдання своїй теорії.
— Хіба не досить того, що ми з Талею вас виправдовуємо? — зі сміхом промовила Ганна.
— Ви ж мене й урятували. Я надзвичайно вдячний цій зустрічі. Ви розумієте, Таля мені відтворила образ мавки…
— Серйозно? — з недовір’ям у голосі запитала Ганна. Таля глянула на Володимира й, почервонівши, знову одвернулась.
— Так, так! Серйозно! А на човні, пам’ятаєте?.. Тоді запліднились мої русалки. Хочете послухати хор? Скоро буде й арія для вас.
— О, це для мене багато честі. Пишіть, пишіть. Колись виконає якась оперова зоря, і тоді побачите свою ілюзію в плоті, — жартівливо зауважила Ганна.
Ганнині слова імпонували Володимирові. Його погляд прояснів. Бадьоро вдарив по клавішах.
Ганна впізнавала мелодії того вечора. Свіжо відчувала всю його красу, й груди захвилювались від утіхи й погорди, що щасливі хвилини зафіксовані в таких музичних барвах.
— Чудово, Володимире Андрійовичу. Я так і уявляю, як можна прекрасно хореографувати балет русалок на тлі вечора.
Ще довго ділилась Ганна своїми зауваженнями щодо опери, Володимир довірливо відкривав їй свої плани, і вона була в захваті як від самої опери, так і від Володимира.
— Ніколи не сподівалась, щоб у такій скромній людині таївся такий нескромний талант, — промовила вона на прощання.
Володимир вдячно нахилився до Ганниної руки.
Ганна прийняла цей знак приязні як заслужену пошану і щаслива вийшла поруч сумної Талі.
Однієї з наступних субот Нік не приїхав. Ганна ніби передчувала це — була спокійна. Але несподівано він з'явився в неділю вдень.
— Вчора така була спокуса попрацювати, що я ото просидів цілий вечір у лабораторії.
— І добре зробив, — щиро погоджувалася Ганна, — яка приємність тут нудитись вечір.
Нік допитливо глянув їй у вічі, але, зустрівши спокійний природний погляд, запитав:
— Ну, як ти себе почуваєш, Ганю?
— Чудово! Я так звикла до цієї тиші, що мені, здається, буде страшно повертатися до заводу. А ти?
— Трохи сумно без вас… А на здоров'я, ти ж знаєш, я ніколи не скаржився. От Таля зле виглядає. Мабуть тому, що багато бігаєш, га?
— Не знаю, — байдуже відповіла Таля. На цей раз вона мало розповідала батькові, а більше розпитувала про подруг, про кіно. З усього видно було, що вона засумувала за містом. Нік погодився на якийсь час узяти її з собою до міста. Він іще з годину погуляв із нею в лісі, пообідали й зараз же виїхали.
Раптом із Талиним від'їздом Ганну огорнуло прикре почуття самітності. Околиці дачі, здавалося, спустошились, прокидався якийсь незрозумілий жаль до себе, хоч Ганна й силкувалась розважитись.