Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Заходьте, Володимире Андрійовичу.

Вони попрощались.

Таля почала ніби виправдовуватись за своє знайомство, але насправді їй хотілось поговорити про Володимира Андрійовича.

— Ти знаєш, я жартома попрохала, щоб вирвав лілею, а він: «будь ласка, сідайте в човен і вибирайте, яка вам найбільш до вподоби». Коли б ти бачила, як мені заздрили дівчата! Я й їм хотіла нарвати лілей, але тільки загриміло, вони повтікали. Знаєш, гримить і вітер… так цікаво!.. А він симпатичний, — несподівано закінчила вона.

За кілька днів Ганна й Таля вже не згадували свого нового знайомого. Але якось надвечір, коли обидві вийшли прогулятись, майже біля самої хвіртки свого двору вони зустріли Володимира.

— А я до вас. Як бачите, йду без лілей, але хочу, щоб ви зі мною поїхали по них.

У цю хвилину він нічого кращого не міг би вигадати. Обидві жінки зараз не знали, куди їм подітися, і знехотя переставляли ноги, аби тільки не сидіти вдома.

Володимирову думку Таля зустріла оплесками, а Ганна злегка зашарілась.

За чверть години всі троє були на човні серед зелено-лапатого килима, з якого витикалися білими голівками лілеї. Всі троє змагалися, хто найдовшого вирве корінця. Таля, захопившись спортом, так потяглася по корінець, що човен хитнувся і зачерпнув краєм води, а сама Таля мало не впала за борт. Ганна злякано скрикнула, але її голос заглушив дружній сміх Володимира й самої Талі.

Цей випадок усіх трохи витверезив.

Їздили вздовж річки до млина, запливали в хащі очерету, де чиркали очеретянки та скрикували водяні курочки, виходили на поле по волошки.