Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Вже зовсім пізно Таля закінчила свої оповідання і, лігши, зразу ж заснула.
Батьки ще довго розмовляли між собою, іронізуючи з Талі. Ця тема так їх інтимно зблизила, що Ганна навіть не здивувалася, коли в пітьмі відчула Нікові обійми. В пориві ніжності вона припала йому до вуст вдячним поцілунком. Нік шепотів в екстазі слова приязні, як юнак. Але раптом, ледве чутним шепотом, між ними пробігло: «люба… Ванда…»
Ганна здригнулася. Немовби то був громовий вибух. Але зараз же отямилась. Вона ще видобула в собі сили, щоб міцно пригорнути Ніка, й болісно застогнала.
— Що з тобою, Ганнусю?
— Ах… Знову мігрень…
Другого дня Ганна й Таля показували Нікові найпривабливіші закутки в лісі, на лузі…
По дорозі зустрічались дачники, що проводили їх заздрісними поглядами. Яке любе подружжя!
Увечері Нік від'їхав, щоб зарання стати до праці.
Ганна вже не могла знайти собі заспокоєння ні в лісі, ні над річкою. Здавалося, що вже кожний закуток Нік отруїв своєю присутністю. Вона вже кидалася з дня в день, із кутка в куток, неначе гнана яким прокляттям.
Не знаючи втоми, Ганна сходила майже увесь ліс, але не змогла скинути з себе отруйного гніту. Покірлива долі, вона все йшла, йшла без мети, з таким виразом, ніби шукала якоїсь загубленої цінності, але вже ж сама не вірить, що пощастить її знайти.
Спека вже в’ялила м’язи, глушила гостроту болю, засипаючи його гарячим пилом.
Коли це перед Ганною ліс порідшав — дихнули колосисті поля вітерцем, роздався обрій…
Зупинившись на хвилинку, Ганна замилувало глянула на темно-зелене море хлібів, впивала на повні груди цілющу прохолодь польового повітря. Це був один із незнаних кутків. Ганна матиме тут відпочинок.
Вона всією постаттю пірнула у високе темно-зелене жито, де синьо жевріли волошки. Очі Ганні, здавалось, так само молодо зацвіли, в душі підіймались якісь прозоро-щирі дитячі мелодії. Ганна переходила від стебла до стебла, пригортаючи на грудях ніжний синій акорд.
Раптом рвучко наскочив вітер.
Ганна підвела голову.
Жито злякано рвонулось до лісу.
Поля стурбовано зашепотіли.
На обрії гігантськими чорними мазками зростали хмари. По їх чорному тлі пробігла іскра, й зараз почувся далекий гуркіт.
Ганна молодо стрепенулась. Вона знала тепер, що душа її бажала грому й бурі.
Хмари нависали над полями, як гранітові скелі, громово ламалися, крешучи іскрами. Земля гула погрозливою луною — як грізний вістун, мчав вітер над полями: «бережись!».
Блискучими очима Ганна вітала грізну стихію. Тільки грім і злива розбудять землю, змиють її від бруду.
Вже коли шумом шарахнулись дерева, Ганна увійшла в ліс і за кілька літ уперше заспівала молодо на всі груди:
Вже близько від дому вона згадала про Талю й занепокоїлась. Таля там, певно, сидить перелякана, виглядаючи її.
Але, на диво, Талі не було вдома. Стурбована Ганна вийшла у двір і почала гукати. У відповідь їй перегукнулись громи, зашумів ліс і великими краплями сипнув дощ.
Ганна почала вже себе заспокоювати тим, що Таля, може, переховується в кого-небудь із своїх подруг, як раптом із боку річки почувся Талин регіт.
Ганна вийшла на ріг будинку під дощ і тоді побачила Талю, обплутану білими водяними лілеями, і з нею незнайомого чоловіка років під тридцять. Обоє реготалися, боролися з поривами вітру та дощу…
— Мамо, познайомся з Володимиром Андрійовичем, — вигукувала Таля на порозі, обтрушуючи з голови й з лілей дощові краплі, — це мій сьогоднішній знайомий.
Володимир Андрійович стримано вклонився.
— Дозвольте заховатися у вас від дощу, а то ми з Талею трохи забарилися на річці.
— Будь ласка… Прошу до кімнати. А я вже турбувалась про тебе. Ще, думаю, десь заблудилася в лісі. Така ж буря…
— Я люблю бурю. Ми з Володимиром Андрійовичем мало не перекинулися на воді.
— Ай-яй!.. — скрикнула Ганна.
Володимир Андрійович і Таля засміялися.
— Не турбуйтесь… Це було біля самого берега.
Тут Таля перебила Володимира Андрійовича й розмалювала увесь ефект від цього страшного моменту, розповіла про їхню прогулянку човном і про те, як познайомилась із Володимиром Андрійовичем.
Вона гралася з подругами на березі, коли саме Володимир Андрійович проїздив біля затоки з лілеями човном. Таля попрохала Володимира Андрійовича нарвати їй лілей, а він був такий люб’язний, що запропонував їй місце в човні і віддав у її розпорядження всі лілеї в затоці.