Безмірна залежність

XII — Листопад

Дивно, але я його пробачила. Якесь розуміння прийшло мені в голову: це просто хлопець з Німеччини, і я для нього просто дівчина з України. Він хотів розвеселити мене, коли мені було самотньо, а це кохання я сама собі вигадала. Хіба він не має права на реальні побачення, реальний секс? Хіба я б відмовилася зараз від зустрічі з реальним чоловіком? Кого я обманюю? А якби ви жили в одному місті? Зізнайся собі, Поліно, невже тобі подобаються такі чоловіки, як він: несерйозні, незібрані, недисципліновані, непунктуальні, вульгарні, що матюкаються, не бувають щирими, брешуть? Адже весь цей час ти трималася за той образ Іллі, який сама собі вигадала, коли побачила в соцмережі його фото з племінником на руках. Він здавався таким зворушливим тоді, здавалось, він буде найкращим татом, найкращим чоловіком. І саме за цей образ ти вхопилася, як за соломинку. Так, іноді Ілля дійсно казав розумні і мудрі слова про сім'ю, стосунки, але в ці ж красиві промови він вплітав матюки, вульгарності, брутальності. Коли настав той момент, що ти почала з цим миритися, Поліно? Чому заради цих стосунків ти втратила себе? Не дивно, що Ілля перестав тебе поважати і влітку поводився з тобою так зневажливо.

Коли я усвідомила, що не прийняла Іллю насправді таким, яким він є, тоді і прийшло зцілення. Я зрозуміла, що не тільки Ілля, але і я була егоїстичною в цих стосунках. В черговий раз я переконалася, що ми дуже різні, але в глобальному, на жаль, схожі. І я дійшла більш глибинного висновку: доки я не позбудуся свого егоїзму, не стану добрішою, не навчуся любити безкорисливо, я не зможу себе поважати. А лише почавши поважати себе, я перестану залежати від стосунків, стану самодостатньою, і ось тоді знайду щастя в любові.