Безмірна залежність

Я постійно думаю про те, чому так все складається? Чому наше кохання не розвивається, так і залишається лише в наших мріях? Чому ти даруєш мені надію, якщо знаєш від початку, що я тобі не потрібна? Мені не потрібна жалість, мені потрібні любов, щирість.

Ти завжди тримаєш мене на відстані: ні слова про те, як твої справи, як минув твій день, як пройшов твій суд, де ти працюєш. Це неприємно, коли з тобою не діляться нічим, коли ти потрібен тільки для красивих слів.

Якби я не будувала плани, а просто пливла за течією, то все зараз було б добре. А знаєш чому? Тому що мені було б все одно. Але хіба так повинно бути в любові? Чому ми вчасно не зупинилися? Ти ж досвідченіший, мудріший, ти міг зупинити все це. Замість цього я боюся втратити тебе не тільки як кохану людину, але і як друга.

Я знаю, що ти гарна людина. Просто знаю це. Я ще ніколи не помилялася в людях. Я вигадала тебе? Можливо, але тільки твою любов до себе. У всьому іншому я не помилилася: ти найкращий чоловік на землі, ти не хочеш обтяжувати себе стосунками, бо знаєш, що будеш найкращим чоловіком у світі, і тоді тобі доведеться нести відповідальність не тільки за себе. Цього ти і боїшся. Але тут ніхто не зможе переконати тебе, крім тебе самого. А може, ти просто не зустрів ту дівчину, яка розбудить в тобі бажання боротися і йти до кінця. Спочатку мені було дуже боляче усвідомити, що це не я, але зараз я просто хочу, щоб ти був щасливий, нехай і з іншою.

Чого ти боїшся, Ілля? Чого ти хочеш від життя? Чи віриш ти в любов? Чи кохав ти коли-небудь? Ти вважаєш, що всі навколо ускладнюють собі життя, а потрібно пливти за течією. Ти пливеш за нею, ти один. Я в захваті від того, що ти відчуваєш себе гармонійно на самоті, але тоді не варто казати мені гучних слів про кохання.

Я вважала, що у нас все налагодиться і проясниться, коли ми зустрінемося. Я гадала, що все, що відбувається, — це лише непорозуміння, що зустріч все змінить і розставить по місцях. Але я втомилася від того, що тебе немає на зв'язку тоді, коли ти мені потрібен.

Неможливо ображатися на людину, яка подарувала мені стільки радості, світла, надій. Нехай все марно, нехай немає майбутнього, але я була такою щасливою, такою живою. Наша любов була перемогою над усім світом, тому що ніхто так любити не вмів.

Я кохаю того Іллю, якого знаю.

Я пам'ятаю наше перше спілкування по відео. Це був кінець квітня або вже травень? У вас була страшна злива, і ти прийшов втомлений з роботи. Ти подивився на мене, поправив кепку і якось так невпевнено сказав: «Ну, ось він я». Мені здалося чи ти тоді хвилювався? Саме тому приблизно через годину-півтори я написала, як рада була тебе побачити, і ти мені після цього зателефонував. Якось все просто і легко у нас виходило. Все було взаємно. А потім… Чому ти не сказав мені, що я роблю щось не так? Або, може, ти сам злякався того, наскільки близькими ми стали одне одному? Адже ти ділився зі мною тим, як втомився на роботі, а влітку навіть не відповідав на питання про те, як минув твій день. Ти закрив свій реальний світ від мене, окреслив межі. І чим сильніше ти наводив кордони, тим більш знервованою і підозріливою я ставала. Сам поміркуй: в квітні я не була впевнена в твоїй симпатії і писала тобі купу слізних повідомлень, але ти запевнив мене, що все добре, я відчула це, і весь травень ми провели чудово; а потім ти почав відгороджуватися від мене, зникати, немов намагався встановити контроль над ситуацією. А краще б ми жили поривами і насолоджувалися нашими новими почуттями, аніж думали, хто кого повинен підім'яти під себе.