Безмірна залежність

В ті моменти, коли все здавалося безнадійним, я починала писати йому лист. Це був мій запасний варіант на випадок, якщо до Нового року я так і не зможу його забути, мій подарунок йому. Звичайно, цей лист нічого не змінить, адже стільки разів я намагалася бути щирою, а він мене немов не чув, тому чергові зізнання навряд могли чимось допомогти. До того ж, я пообіцяла собі, що більше не буду перед ним принижуватися. А все ж думка про те, що у мене є запасний варіант, рятувала мене в ці дні і допомогла прийняти рішення: я не буду вітати Іллю з днем народження, але і блокувати його теж не буду. Нехай все йде само собою, і якщо до Нового року мій біль не вщухне, я напишу йому. Можливо, і він багато чого обміркує до того моменту. І я писала, писала без зупинки, а коли настав день його народження, я стала спокійнішою, тому що до цього часу звільнила свою душу від нескінченного плину думок.

Так, його день народження настав тоді, коли мої рани вже трохи затягнулися. Цього дня я вирішила, що нізащо не повинна залишатися наодинці з собою, тому ввечері ми з мамою пішли до театру. Але вистава мене не втішила. Я думала, що зможу відволіктися, але смуток все ж повернувся. Було б дивно, якби цього не сталося в такий день. Але я його пережила і не привітала Іллю. Відтепер я зобов'язана була почати нове життя.