Безмірна залежність
- Автор: Астра Лола
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
— А ти постарів.
Дідько, з ним знову було чудово, немов не було ніякої перерви в спілкуванні. Все здавалося так просто, коли Ілля був поруч, чому ж так погано ставало потім? Завжди здавалося, що так, ось тепер все буде інакше, але потім весь біль повторювався. Саме тому я повинна була себе контролювати. Ілля не любить тебе, ти лише віртуальна подруга, він не приїде, це лише гра…
— Як там Олена? — запитала я.
— Я з нею не спілкуюся.
— Як же так? Після всіх тих поцілунків?
Ілля різко крутнув головою, даючи зрозуміти, що йому неприємно про неї розмовляти, і я чомусь повірила йому.
— Я багато чого зрозуміла, Ілля, за цей час. Ти ніколи нічого не був мені винен. Все було віртуально, це я вигадала собі якусь реальність. Але зараз… Знаєш, я не хочу так спілкуватися. Ми казали гучні слова про кохання, але я скажу так: ти подобаєшся мені, Ілля, я хочу зустрітися. Мені не потрібне порожнє спілкування, і я готова все припинити зараз.
— Я теж хочу зустрічі, — відповів Ілля, дивлячись мені у вічі.
— Так? І коли ж ми зустрінемося? Коли ти визначишся? До п'ятниці встигнеш?
— Звичайно, встигну, — відповів він і посміхнувся.
— Отже, я очікую, що до п'ятниці ти зникнеш або Олена знову мені напише щось бридке?
Ілля розсміявся: він все розумів і не заперечував.
— Ти мені краще скажи, чому три тижні тому ти не відповіла на моє повідомлення?
— А що я могла на нього відповісти?
— Хоча б смайлик надіслати!
— Смайлик? Добре, буду мати на увазі. Але мене більше цікавить, чому Олена зареєструвалася в цьому месенджері, як тільки ми почали в ньому спілкуватися?
— Я не знаю, — відповів Ілля, — вона вже давно в цьому месенджері. І бовтається у мене в чорному списку.
У Іллі завжди були відповіді на всі запитання, а у мене було ще одне: коли тепер він з'явиться наступного разу? Як же не хотілося повторення тих тортур.
— Знаєш, мені було добре в ці дні, — сказала я щиро, — а тепер знову почнеться хвилювання. Давай домовимося: наступного разу ти напишеш мені першим, і тоді я не буду нервувати. Гаразд?
— Без проблем, я напишу тобі завтра, — сказав Ілля, а потім якось так пронизливо посміхнувся і сказав, — це навіть добре, що ти не привітала мене з днем народження, бо я тебе не привітав також.
Мені здається, це були найголовніші і найщиріші слова того вечора.
Коли ми попрощалися, і я лягла спати, мене мучило тільки одне запитання: чи зможу я тепер не страждати? Чи зможу я спокійно спілкуватися з Іллею, не чекаючи від нього ніяких вчинків? Ми говорили про зустріч, але ми стільки разів про це говорили, невже я все ще готова була йому вірити? Ні, тепер я була сильною і мала все здолати.
І все ж наступного дня я хвилювалася: боялася, що Ілля мені так і не напише. Це було легке хвилювання, не панічний страх, але воно було. Ілля написав мені після обіду:
«Спиш, люба? Спи, мила, відпочивай».
Дурне, пусте повідомлення, а я від нього розплилася в усмішці. Але не відповіла одразу. Я не повинна була виказувати своїх емоцій, що легко мені вдавалось як тільки я змирилась і прийняла той факт, що ми з Іллею ніколи не будемо разом, він лише мій віртуальний друг з Німеччини. Саме в жовтні у мене з’явились ці відчуття,і я не мала права втратити їх.
Через дві години я відповіла йому, після чого він теж довго не писав. Принаймні, це був тепер рівноцінний обмін. Ілля завжди відповідав мені не одразу, і тепер ми були на рівних умовах. Перед сном ми побажали одне одному на добраніч.
Наступного дня я не писала йому, а він зателефонував мені, коли я вже спала.
«Ілля знову повернувся. Він написав у п'ятницю, в суботу, в неділю. Зателефонував мені по відео. Я не знаю як бути. Вирішила нічого від нього не чекати, бути йому другом, але це складно, коли він каже про кохання і знову обіцяє зустріч. А ще я боюся, що Олена знову з'явиться, я не хочу більше страждати. З іншого боку, після всього, що було, я вже нічого не повинна боятися. Потрібно зрозуміти, що Ілля просто забавляється, що зустрічі не буде, сприймати це як спільне захоплення, пригоду. Потрібно купити заспокійливий чай. Ілля більше не повинен ятрити мою душу. Поки він поводить себе так, як раніше поводився в квітні, травні — в ті місяці, коли був відкритим. Може, він зрозумів, що я більше не тримаюсь наших стосунків, і припинив мене боятися? А, може, Олена зникла, і він від нудьги взявся за старе. Подивимося. Я все витримаю, все подолаю. Адже це життя, і воно прекрасне. Я буду просто жити і радіти.