Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

— Заплачено, пане добродію!

Купці-шахраї дуже здивувалися. Захотіли придбати собі Дументієве свистало.

— Вуйку, що ви хочете за те фівкало?

— Е-е-е, воно у мене чарівне, я не продаю.

— Але ми вам заплатимо стільки, скільки скажете, — умовляють гуцула.

— Три тисячі лей!

Купці-шахраї аж пересіпнулися. Та витягли три тисячі лей і заплатили чоловікові. Дументій схопив гроші та й — додому.

Купці-шахраї повешталися по ярмарку, а коли зголодніли, зайшли до ресторації. Наїлися, напилися, потім один вийняв із кишені свистало. Господар ресторації мовчки подивився і не сказав нічого. Тоді свистіли усі три купці-шахраї, аж почервоніли. Люди позбігалися до них, як до комедіантів.

— Заплачено? — спитали купці-шахраї.

— Ні! Ви мені не свистіть у своє дурне свистало, а давайте гроші! — розсердився господар ресторації.

У другій ресторації, а потім і в третій їм теж відповіли:

— Ви не свистіть, а гроші заплатіть!..

Поїхали в гори, до Дументія. Той уздрів їх здалеку і напудився. Покликав жінку й каже:

— Я лягаю на стіл, а ти мені засвіти свічки та й голоси, як над мерцем.

— Най буде, чоловіче…

Вчинився гуцул мертвим, а жінка коло нього ламає руки й плаче:

— Ой не кидай мене, чоловічку! Яким ти файним був чарівником! Нащо ж ти мене зачарував, а тепер лишаєш, як сирітку? Ой Боже, що я буду робити одна?

Купці-шахраї стали на порозі й почали хреститися. Та не могли вгамувати злість. Один схопив макогін і почав так гатити по миснику, що на долівку полетіли одні черепки.

Дументій злякався. Схопився на ноги і витріщив очі. А тоді спитав:

— Звідки ви дізналися, що коли макогоном бити по горшках, то воскресають мертві?

— Хіба від того воскресають?

— Адіть, я воскрес. Самі видите…

— Тоді продай нам макогін.

— За тисячу лей…

Купці-шахраї заплатили гроші, взяли із собою чудодійний макогін і пішли шукати легкого заробітку. Дійшли аж до столиці. Там висіли чорні прапори.

— Що сталося? — спитали людей.

— Умерла цариця, — відповіли їм.

Купці-шахраї пішли до палацу, стали перед царем і промовили:

— О пресвітлий царю, ми дізналися у світі про твоє велике горе і прийшли тобі на поміч. Можемо царицю воскресити, але за те даси мішок золота.

— О мої вірні піддані, я вам подарую і три мішки золота, тільки воскресіть мені царицю!

— Добре, царю… Але звели, аби всі живі повиходили з палацу, бо вони будуть заважати, — попросили купці-шахраї.

Скоро у покоях не лишилося жодної душі.

Купці-шахраї витягли із торби «чудодійний макогін» і почали бити ним по скляних шафах, дзеркалах і вікнах. Розбивали все, що тільки могли.

Але мертва цариця і не думала вставати.

— Ану, схопіть цих злодіїв, — крикнув цар своїм катам.

Купців-шахраїв кинули до темниці. Відай, там їм постинали голови.

І все.