Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Дументій узяв гроші й вернувся додому.
Жінка вибігла назустріч:
— За скільки продав льоху?
— За триста лей…
Вона сплеснула в долоні. Чоловік перепрошує:
— Ти не сердься, жінко, бо то була не льоха, а коза. Всі так мені казали.
— Перехрестися, дурню! І йди туди, звідкіля прийшов!
Жінка схопила колотач і, як оса, — на нього.
Напудився Дументій. Вибіг на дорогу. Йде і журиться. З чим іти до міста? Підійшов до верби, зрізав прутика, зробив собі свистало. Поклав його в пазуху і рушив до міста. Там було три великих ресторації. Дументій зайшов до кожної з них і кожному господареві мовив:
— Даю тобі сто лей. Зараз я прийду до ресторації зі своїми друзями. Коли поїмо й вип'ємо, я свисну в оце свистало, а ти гукнеш у відповідь: «Все заплачено, паночку!»
Після цього Дументій розшукував купців-шахраїв. Коли знайшов їх, то сказав:
— Ходім до ресторації, бо я вам винен могорич.
Купців-шахраїв не треба було довго просити на дурничку — пішли за Дументієм.
Зайшли вони в першу ресторацію. Сіли за стіл. За якусь хвилину принесли їм усіляких страв і напоїв. А коли наїлися й напилися, гуцул витягнув із пазухи свистало і голосно зафівкав.
— Заплачено, пане добродію! — гукнув господар і вклонився Дументієві.
Перейшли до другої ресторації. Там теж понапивалися.
Гуцул витягнув з пазухи своє фівкало і свиснув.
— Заплачено, пане добродію, — вклонився господар.
Погостилися у третій ресторації. І там Дументій витягнув із пазухи свистало. Досить було фівкнути, як господар мовив:
— Заплачено, пане добродію!
Купці-шахраї дуже здивувалися. Захотіли придбати собі Дументієве свистало.
— Вуйку, що ви хочете за те фівкало?
— Е-е-е, воно у мене чарівне, я не продаю.
— Але ми вам заплатимо стільки, скільки скажете, — умовляють гуцула.
— Три тисячі лей!
Купці-шахраї аж пересіпнулися. Та витягли три тисячі лей і заплатили чоловікові. Дументій схопив гроші та й — додому.
Купці-шахраї повешталися по ярмарку, а коли зголодніли, зайшли до ресторації. Наїлися, напилися, потім один вийняв із кишені свистало. Господар ресторації мовчки подивився і не сказав нічого. Тоді свистіли усі три купці-шахраї, аж почервоніли. Люди позбігалися до них, як до комедіантів.
— Заплачено? — спитали купці-шахраї.
— Ні! Ви мені не свистіть у своє дурне свистало, а давайте гроші! — розсердився господар ресторації.
У другій ресторації, а потім і в третій їм теж відповіли:
— Ви не свистіть, а гроші заплатіть!..
Поїхали в гори, до Дументія. Той уздрів їх здалеку і напудився. Покликав жінку й каже:
— Я лягаю на стіл, а ти мені засвіти свічки та й голоси, як над мерцем.
— Най буде, чоловіче…
Вчинився гуцул мертвим, а жінка коло нього ламає руки й плаче:
— Ой не кидай мене, чоловічку! Яким ти файним був чарівником! Нащо ж ти мене зачарував, а тепер лишаєш, як сирітку? Ой Боже, що я буду робити одна?
Купці-шахраї стали на порозі й почали хреститися. Та не могли вгамувати злість. Один схопив макогін і почав так гатити по миснику, що на долівку полетіли одні черепки.
Дументій злякався. Схопився на ноги і витріщив очі. А тоді спитав:
— Звідки ви дізналися, що коли макогоном бити по горшках, то воскресають мертві?
— Хіба від того воскресають?
— Адіть, я воскрес. Самі видите…
— Тоді продай нам макогін.
— За тисячу лей…
Купці-шахраї заплатили гроші, взяли із собою чудодійний макогін і пішли шукати легкого заробітку. Дійшли аж до столиці. Там висіли чорні прапори.
— Що сталося? — спитали людей.
— Умерла цариця, — відповіли їм.
Купці-шахраї пішли до палацу, стали перед царем і промовили:
— О пресвітлий царю, ми дізналися у світі про твоє велике горе і прийшли тобі на поміч. Можемо царицю воскресити, але за те даси мішок золота.
— О мої вірні піддані, я вам подарую і три мішки золота, тільки воскресіть мені царицю!
— Добре, царю… Але звели, аби всі живі повиходили з палацу, бо вони будуть заважати, — попросили купці-шахраї.
Скоро у покоях не лишилося жодної душі.
Купці-шахраї витягли із торби «чудодійний макогін» і почали бити ним по скляних шафах, дзеркалах і вікнах. Розбивали все, що тільки могли.
Але мертва цариця і не думала вставати.
— Ану, схопіть цих злодіїв, — крикнув цар своїм катам.
Купців-шахраїв кинули до темниці. Відай, там їм постинали голови.
І все.
Про майстра Іванка
Казка починається з царя, котрий собі вигадав, аби змайструвати із одної дошки дванадцять стільців, а тринадцятий зверх того. А та дошка не має бути більша, як три метри. Дає три вози золота тому, хто би це зробив. Але хто візьметься за діло і не зробить — відповідає головою.