Ніж, якого не відпустиш
- Автор: Несс Патрик
- Серия: Ходячий Хаос #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7661-91-6
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Ніж, якого не відпустиш». Краткое содержание книги:
Але коли я дивлюся вбік, то бачу рух за нею.
Я бачу, як кущі россуваються просто за нею.
І я бачу як вона бачить як я міняюся з лиця.
І вона розвертається якраз вчасно аби побачити Аарона, котрий виходить з лісу ззаді неї.
І він хапає її за шию одною рукою, і притискає тряпку до її носа і рота іншою рукою, а я гукаю і підхожу на крок уперед, я чую як вона кричить зпідтряпки і пробує відбиватися руками, але Аарон тримає її міцно, і поки я робив ще два чи три кроки, вона вже зомліла відтого шо там було на тряпці, а на моєму четвертому і п’ятому кроках він кидає її на землю, а Манчі ще в мене на руках, і в мене нема ножа, і в мене Манчі, і я можу лише бігти на нього і за сьомим кроком я бачу як він дістає дерев’яну палку, яка була причеплена до його спини, і махає нею в повітрі, і з розмаху б’є мене в скроню із
ХРУСЬ
і я падаю і Манчі звалюється з моїх рук і я валюся на землю на живіт і в мене в голові дзвенить так сильно, шо я навіть не можу опам’ятатися, і цілий світ стає нечіткий і сірий і в ньому лишається лише біль і я на землі і всьо хитається і ковзається і мої руки і ноги важать забагато аби підняти мене і моє лице у багні але наполовину повернуте вверх і я бачу як Аарон дивиться на мене на землі і я бачу його Шум, і в ньому Віола, і я бачу як він бачить мій ніж червоний у багні і він його піднімає і я пробую відповзти але вага мого тіла тримає мене на місці і я можу тільки дивитися як він стає наді мною.
— Більше ти мені не потрібен, хлопче, — каже він і піднімає ножа над своєю головою, і останнє шо я бачу — це як він зі всьої сили опускає ножа.
Частина п'ята
26. Кінець усіх речей
Падаю ні падаю ні будьласка допоможіть мені Падаю Ніж Ніж спекл спеки загинули всі спеки загинули ВІОЛА пробач будьласка пробач у нього спис ПАДАЮ Будьласка будьласка Аарон, ззаду тебе! Він іде! більше ти мені не потрібен, хлопче, Віола падає Віола Ід спекл ці крики і кров і ні ОТ ДИВІТЬСЯ дивіться от ні будьласка от дивіться він убив би нас Бен будьласка мені шкода Аарон! Біжи! І-Де Їх більше нам треба забиратися звіцци ПАДАЮ падаю темна кров Ніж мертвий бігти я вбивця будьласка ні СПЕКЛ Віола Віола Віола…
— Віоло! — пробую закричати я, але всюди чорно, всюди чорно беззвуків, чорно і я впав і не маю голосу…
— Віоло, — знову пробую я, і в мене в легенях вода, і боляче в животі, і болить, болить у…
— Аарон, — шепочу я до себе і ні до кого. — Тікай, це Аарон.
А тоді я знову падаю і все чорне…
…
…
— Тодде?
…
— Тодде?
Манчі.
— Тодде?
Я відчуваю собачий язик на свому лиці, а це значить шо я відчуваю своє лице, а це значить шо я знаю де воно є, і з подувом повітря, який долітає до мене, я відкриваю очі.
Манчі стоїть просто біля мої голови, переминається з ноги на ногу, нервово облизує губи і ніс, на оці дотепер пов’язка, він весь розмитий, такшо важко…
— Тодде?
Я пробую сказати його ім’я аби його заспокоїти але я лише кашляю і гострий біль проходить моєю спиною. Я ще лежу на животі в багні, куди я впав, коли Аарон…
Аарон.
Коли Аарон вдарив мене по голові своєю палицею. Я пробую підняти голову і сліпучий біль протягується правою стороною мого черепа, вниз аж до щелепи, і мені приходиться ще хвилину лежати сціпивши зуби аби переболіло і пересвітилось, і тільки тоді я пробую знов заговорити.
— Тодде? — скавчить Манчі.
— Я тут, Манчі, — нарешті бурмочу я, але це виходить з грудей як гарчання, забите слизом, і далі я ще більше кашляю…
І приходиться тамувати кашель через біль у моїй спині.
Моя спина.
Я викашлюю ще один кашель і жахливе відчутя розливається з живота по всьому мені.
Останнє шо я бачив перед…
Ні.
О ні.
Я ще трошки кашляю самим горлом, пробую взагалі не рухати м’язами, мені не вдається і я перечікую біль, аж доки він не влягається настільки, наскільки можливо, а тоді я пробую рухати ротом так, аби це мене не вбивало.
— У мені є ніж, Манчі? — зіпаю я.
— Ніж, Тодде, — гавкає він, і в ньому всьому турбота. — Спина, Тодде.
Він підходить аби знову лизнути моє лице, такий собачий спосіб зробити всьо кращим. А я лише дихаю і не рухаюся ще хвилину. Я закриваю очі і втягую повітря всередину, хоть мої легені жаліються і, здається, вже повні.