Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
— Дякую, дякую… Боже мій, Боже мій, що то з ним могло статися? — запитала вголос по-чеськи.
Старий швейцар саме почав говорити з поліцією…
Іван відкрив запилені очі. Поміж ребристим камінням побачив пучок світла. Встромив у цю щілину руку. «Ранок. Майже нікого нема». Підібрав під себе камінь, сперся на нього. Напнувся і каміння розлетілося в різіні боки, гримлячи, як обвал у прірву. Лише сам стояв по пояс посеред бруківки. Розчистив її перед собою, аби вибратися на тротуар. «Швидше! Швидше до Ружени!» Коли згадав про неї, знову наче плитою вдарило по голові, і він мимохіть крикнув:
— Поліція!
Оглянувся доокола, аби пересвідчитися чи насправді це його голос.
— Доктора! — гойкнув ще раз. Та ніхто не обзивався.
Присів на купу каміння.
— Поліція! — закричав так, що аж бруківка покотилася від нього.
Раптом, наче з-під землі, виріс перед ним поліцейський. А, може, привиділося? Гей, ні, то він. Та чого блимає очима? Той, очевидно, перелякався Івана: розтерзаний, покривавлений велет спокійно сидів на купі каміння. Поліцейський метнувся вбік і за хвилину привів із собою ще двох з пістолетами у руках, настромленими на Івана.
— Доктора! Корінець би вам висох!
Поліцейські спробували його взяти під руки.
— Я сам! — і рушив твердим кроком, придержуючи лівою рукою волосся, що звисало на крівляне чоло.
Перейшли через вулицю. Зупинилися перед невисокимбудинком. Старший натис на кнопку і глянув ще раз на Силу: синяки та кривавиці ятрили все обличчя.
— Скільки відер вина випив? — скривившись, спитав поліцейський.
— Соку пив з винограду.
— О, знаємо вас, знаємо! — озвався другий. — Всі ви соки лижете і чомусь по ямах валяєтеся, як свині!
Двері відчинив старенький чоловічок у теплому довгому халаті і, привітавшись, показав на вільний прохід.
З Івана на підлогу почала капати розворушена кров. Довгі, непокірні кучері зліпила вона у єдиний жмут. Почав зачісувати рукою неподатливе волосся, що насилу спадало на очі.
— Аварія? — запитує, нарешті, старий доктор, миючи у ванні руки.
— Погром! — засміявся поліцейський, що першим озвався до Івана.
Ще раз пробує зачесати пальцями волосся. Ступив до дзеркала. Ге-гей, так то не лише кучма, а й уся кожа спадає з голови.
— Хто був у парі? — питає поліцейський.
— Двоє англійців. То спочатку, на вечері. А як вели мене до готелю, то там їх було, майже, більше. Бо каміння много нашмарили на мене.
— Куртизанку не поділили?
— У мене жінка в готелі. Ми тут з цирком.
— Ви — Кротон? — вистунчався старший, очевидно.
— Сила. Іван Сила. Кротон — то панська називка.
— Ваша мадемуазель дзвонила до нас.
— Ружена?
Поліцейський спокійно звернувся до лікаря:
— Докторе, дозволите скористатися вашим телефоном?
— Він завжди до ваших послуг!..
Поки поліцейський повідомляв, що Кротон знайшовся, лікар готував бинт, виймав із шафчика інструменти.
— Ножиці, ножиці беріть, пане докторе, — показав Іван пальцями, бо не знав, як вони називалися по-французьки.
Доктор посадовив Івана в крісло.
— Ай-ай-ай, шкода таких кучерів, молодий чоловіче!..
— Добре, що голова ціла. Кучері виростуть.
— Хіба у вашого сина виростуть, молодий чоловіче. Ай-ай-ай! Весь скальп треба знімати.
— Ріжте, ріжте, чого дрижите, пане докторе?
— Треба в шпитальні таку операцію робити.
— Та у вас є ножиці. Ріжте!
Лікар одрізав весь жмут волосся разом із шкірою. Викинув у тазик. Коли почав намазувати голову йодом, лише тоді Іван стис зубами, що аж з очей бризнули сльози: чисті й гарячі, як роса…
І лише в поліцейському управлінні здогадався, що ті гостинні і чемні англійці почастували його за Джона Джексона, котрий нещодавно кинув собою з десятиповерхового будинку. Бо з проломленою грудною кліткою не міг більше виступати на рингу.
Два місяці ходив Іван з забинтованою головою. Потому з’явився на арені. Замість розкуйовдженого волосся голову йому прикрашала перука.
Тореадор
Щось дуже розщедрилася пані Герцфертовова на мандрівки. Ще перед очима Оттава та Ріо-де-Жанейро, а вона вже на другому континенті. В іншому кінці світу. Знає, як гроші робити, корінець би їй висох!..
На цей раз циркова арена розмістилася на найбільшому столичному стадіоні Іспанії, що дуже нагадував афінський амфітеатр. Ще далеко до початку вистави, а місця порожнього не знайдеш і з свічкою. Біля каси товпляться люди, стукають у віконця гарячі прихильники цирку, а Маклер тільки руками розводить. Мадридці забрали всі десять тисяч квитків. Фактично, не десять, а тридцять, бо ниньки будуть три вистави давати. Файна сума назбирається!