Іван Сила на прізвисько «Кротон»

Жодного разу ще не напихалося на трибуни стільки глядачів, як сьогодні. Одні хотіли помилуватися маестро Делтосом Тіарурі, якого не бачили вже майже рік, а інших цікавило, як то чужинець виступатиме в ролі тореадора.

Гігантська чаша арени заповнена по вінця. Першим виступив Делтос Тіарурі. Він одержав почесну нагороду — обидва вуха і хвіст з убитого бика.

Ось Тіарурі з Силою крокують поруч в урочистому параді. За ними марширують судді в чорних середньовічних плащах та ширококрисих капелюхах, прикрашених султанами з пір’я. І герої дня — статечні тореро, що виблискують золотом і сріблом своїх нарядів, і громіздкі пікадори, що сидять на конях, наче незграбні ляльки — всі, хто щойно іде в церемоніальному марші під звуки іспанського пасадобля і гучних привітань, розташовуються по своїх місцях.

Першими на арені з’являються пеони — помічники тореро, що входять у його куадрилью. Вони граються з биком, дражнять його. Іван з Делтосом стоять за бар’єром, спостерігають за майбутнім суперником.

На баских конях з довгими піками наперевіс уздовж бар’єра прямують двоє пікадорів. У коней пов’язані очі. Стьобана попона оберігає коня від смертельного удару рогів. «Тим добре, — міркує Іван. — На конях сидять собі та іще мають довгі тички, гострі на кінцях, аби оборонятися…».

Гей, нелегку службу несуть пікадори! Не кожний може витримати натиску бика, в загривок котрого встромляєш піку. Часто буває, що пікадор не втримується на коні після навального тарану тварини, падає на землю, і хижа смерть кружляє над його головою. І лише пеони, що вчасно встигнуть прибігти на поміч, рятують йому життя, обрушуючи на бика червоний ураган своїх плащів, відманюючи тварину в інший бік.

Тисячі очей націлені в цю мить на маленькі ворітця, що відділяють вузький чорний коридор від арени.

І ось на кругле піщане денце арени вихором вривається велетенський бик. Делтос примовк. Насторожився. Здається, і вуха в нього прищурилися. Бик шалено кидається з боку в бік. Побачивши червону пляму, він прудко мечеться-кидається на неї. Вдарився рогами в дерев’яний бар’єр і галопом понісся назад. Чому такий сердитий-розлючений? Бо в хребет встромили йому розпечений цвях. Бик у сліпій жадобі помсти кружляє по арені. Нарешті помічає суперника. Делтос в рожевому плащі виходить з-за огорожі, зупиняється. Оглянувся на Івана. Очі в нього стали зіркими, як у орла. Голова рвучко повертається. Бик кидається на Делтоса.

Корида почалася!

Незабаром Делтос, захеканий і розтривожений, повернувся сюди, за бар’єр. Закінчився перший акт — терсіо.

На арену виходять бандельєрос. Вони стають далеко від бика. Помахують двома легкими палицями з гаками на кінцях. Бик помітив їх. Вони біжать до нього і спритно встромляють бандерильї у спинний хребет тварини. «Корінець би їм висох!.. Чого так довго мучать худобину? — почав нервувати Іван, коли цю процедуру повторювали втретє. — Того би доста й леву!».

Фанфари сповістили про заключний акт кориди. Делтос мовчки хвилюється. Тисячу раз проводив цей обряд «посвячення», але нині, коли виходив на арену, ноги стали неслухняними, як і тоді — вперше… В реверансі схиляє коліно перед публікою і граціозним помахом кидає капелюха за бар’єр — тій людині, котрій присвячує цей бій — Іванові Силі. Бик, наче порозумів урочистість моменту, спокійно стоїть збоку. Та коли опинився один-на-один з матадором, зробив блискавичний ривок уперед.