Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
— Я також піду, Іванку, — мовила й Ружена. — До готелю недалеко. А Регіні треба допомогти. Ти поговори з друзями, коли так заприязнилися до тебе. Сам прийдеш. Добре?
— Добре, добре, дорогенька, — та й самому чомусь хотілося до спання. Але ж пані Герцфертовова попросила, аби вже все розповів їм про «Герцфертов-цирк».
Показкували ще з годину, потім Сила запропонував:
— Доста, мабуть, на сьогодні. Бо завтра маю велику роботу. Три концерти даємо. Треба відпочити, панове-містери.
Вони погодилися. Вищий сказав:
— Ви, сподіваємося, не будете заперечувати, коли підете до готелю у нашому супроводі?
— Чого би я вам забороняв? Вулиця широка. Дякую за ласку.
— Підемо, сподіваюся, пішки? Погода чудова! Паризький аромат!
Перейшли через центральну освітлену вулицю і незабаром повернули вліво — навпрошки швидше дійдуть до готелю, і містер Сила матиме часу відпочити. Англійці один перед одним перепитують про пані Герцфертовову. Що він може сказати про неї? Господиня добра. Злоститься, коли треба. Та без дисципліни не було б такого цирку.
Потрапили на розриту вулицю. Обійшли глибокий рів. Певно, тут прокладають новий водопровід або колектор. Бруківка — досить великі прямокутні плити, витесані зі скельного каменю — заважають, перешпотують ноги. І нащо завернули сюди, коли можна було піти по доброму шляху? Вже не далеко, зовсім близько до готелю. Ось там блимає вивіска. Раптом серед ночі гавкнуло:
— За Джона!
В цю мить Іван відчув різкий удар по голові. У вухах почало дзвеніти. В очах запалало тисячі вогнів. Повернувся назад. Тяжкий камінь знову приголомшив його. Втрачає рівновагу. Третій камінь припік голосницю, і Сила повалився у грязюку. Голова ніби почала розпухати. Десь колеться каміння. Крищиться, стріляє. В очах темніє…
А над ним росте грізна, невпорядкована могила з тяжкої паризької бруківки.
Цього вже Іван не відчув…
До міста наближався ранок і видзвонював у відра та бочки сміттярів.
Його розбудила холодна трясучка. Зціплював кулаки та вони не підкорялися його волі. У вухах шумить водопад. Холодними бризками гупає на все тіло. Бруківка давить до землі. Витягує руку. Боляче загриміло каміння. І змовкло. Нікого не чути: ні того водопаду, що причувався, ні тупоту бруківки. Обперся руками в землю і рвонув плечима. Обвалилося кілька бруківок і пострибало.
Знову — навкруг тиша. Лише десь далеко дзеленькають дзвоники, бубнить порожня бочка, хтось ніби насвистує. Здається, недалечко двері зарипіли.
То все Івану примарювалося. Насправді — місто ще спало. Тільки Ружена не склепила очей. Десь коло півночі навідалася до пані Герцфертової. Тої дома не було чи е бажала дверей відкривати серед ночі. Тоді підійшла до чергового швейцара. Висловила йому свою тривогу.
— Це Париж, дорогенька, — спокійно відповів той. — Солодкі вина, липучі губки і тому подібне…
— Подзвоніть, прошу вас, у поліцію.
— Аби висміяли і мене, і вас? — підкрутив швейцар сиві вуса, усміхаючись. — В Парижі, дорогенька, ніч кінчається ранком о десятій. Невже ви думаєте, що поліцейські будуть тривожити всіх власників кабаре через вашого чоловіка?.. Відпочивайте, мадемуазель. Доки в нього будуть гроші при собі, доти його не випустять. О, знаю я наших куртизанок!..
— Мій чоловік не такий, — спробувала переконати швейцара. — В нього й цента не було при собі.
— Всі ми однакові, мадемуазель, доки молоді. А як білим порохом вкривається колись непокірна голова, тоді стаємо смиренними, як я тепер, мадемуазель…
— Не може того бути! — рішуче сказала Ружена. — Я вас прошу: подзвоніть! То якась біда сталася. У ресторані їх немає. Я вже тричі там була. Він був з двома англійцями. Якби нічого не сталося, він завжди лягає спати о першій годині. У нього свій режим.
Старий неохоче підійшов до службової кабіни, зняв телефонну трубку, покрутив ручкою.
— Як прізвище вашого чоловіка?
— Сила Іван.
— Сила… Сила… Кротон? Я бачив його. Симпатичногочоловіка маєте, мадемуазель. Добру силу має… — знову покрутив ручкою. — У поліцейських — жнива. Весняні ночі, мадемуазель, — поклав на важіль телефонну трубку. — Зайнято. Почекаємо. Присядьте, мадемуазель, — запросив, коли побачив, що Ружена не може встояти на одному місці.