Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Те, що дає нам платню за місяць, вона має за один день. Тому і гуляє по ресторанах, міняє, як плаття, коханців. За один банкет, дочувся, заплатила більше, як я за місяць заробляю. А звідки має гроші? З концертів. Ще й мої фотографії домудрилася продавати перед кожним виступом. Із цього їй гроші перепадають…».
Про що думала Ружена, ідучи з Іваном по квітучому Парижу? У неї свої клопоти. Домашні. Синка доглядає дівчина. Навіть за неї хотіла платити власниця цирку, та Іван відмовився. Такого розкошу не чекали від неї. Чомусь добрішою стала. Чи, може, тому, що Іван має таку гарну славу? Важко її зрозуміти… А як вона, Ружена, здригнулася та запричитала, коли вперше побачила, як через її чоловіка переїжджає вантажна автомашина, повна людьми. Пані Герцфертовова, і та зажмурила очі з переляку. А Іван став, гейби нічого не сталося, обняв свою жінку та попрямував до гардеробної. «Ти не боїшся, що задавить тебе?» — спитала тоді. А він: «Якби боявся та не лягав би під неї… Гроші все бавлять, дорогенька, корінець би їм висох!..».
Вона засміялася, почала перебирати тугі, як залізне пруття, пальці на Іванових руках.
Він ішов задуманий, дивився на хідник, наче щось шукав на ньому, наче зачарований красотами міста. Та не принаджував його старий Париж на Сені.
За ними оглядалися, та Іван уже до того звик і не звертав уваги на витрішки, котрими супроводжували його з Руженою.
Завернули до скверу. На просторій зеленій галявині товпилися горожани і діти. Декотрі поставали. Іван, трохи вищий за Ружену, побачив серед гурту якогось, очевидно, мандрівного фокусника, що скликав людей. До капелюха йому скидали дрібні монети. Іван висипав туди весь дріб’язок. Чекав, що буде далі. Фокусник попросив звільнити для нього невеличку площинку. Десь з-під ніг підібрав довгий товстий дріт. Дав попробувати присутнім. Лише трохи погнули. За якусь мить фокусник вигнув з нього форму серця.
На тому все скінчилося.
— Слабий на руки, — зробив висновок Іван, повертаючись з Руженою до хідника. — Я би хотів попробувати таке. Айбо не з дрота, а з рафи. То таке залізо, що колеса ним обковують на вози.
Сила попросив відміряти з нього три метри. Залізо добре, нетонке. Для ґаздівських возів. Майже на три пальці широке. І в палець товсте. «Попробую! Мушу погнути! Мусай — великий чоловік!»
Заховався від людського ока в конюшню. Лише Ружена зиркала на нього круглими, як у білки, очима. Іван узяв за кінці шини, підняв над головою, як штангу. Зігнув її в коло. «А якби мати якусь підпорку? На власному плечі незручно. Чуже можна покалічити. Може, на голові спробувати? Буде великий вигин… Гей, люди, ніс іще є в чоловіка!».
А вже наступного дня Амброзі Грозні оголосив:
— Серце з заліза!
На арену вийшли четверо асистентів. Почали обмацувати шину, пробують зігнути її. Та триметрова рафа-рейка залишається такою, як і була в крамниці.
Іван кладе її собі на праве плече. З обох кінців на рафу чіпляються по два асистенти. Та не змінює своєї форми. Покрутився з ними та подякував за поміч.
Тепер, коли залізо апробовано на очах у публіки, можна приступати до діла. Як тільки шина почала згинатися, в залі пролунали оплески. Ще мить — і з неї стало колесо. Прикладає його до носа. Зробив невелику дугу-вигин. Потому з’єднав кінці. І підняв над головою «серце».
Зал загримів, закричав:
— Кро-тон! Кро-тон!! Кро-тон!!!
Що то за слово — лише пані Герцфертовова знала. Їй просто сподобалося воно, коли почула від грека-полюбовника його прізвище. «Кротоній! Гай-гай, то був дужий мужчина! Казковий!.. Жаль, що гастролювали в Афінах всього лише два місяці…». Обіцяла йому вищу платню, аніж Силі, аби йшов до її цирку замість Маклера. Той всяко одгрібався-викручувався, щоб не покинути своєї батьківщини. Навіть пані Герцфертовій радив поселитися в його рідному краю. Та так і розділив їх останній поцілунок, навіки поселивши тепло Греції у серці власниці цирку. Пам’ять про незабутню подорож спонукала пані Герцфертовову вигадувати-комбінувати, що може означати те слово. Принадною музикою звучало воно в її душі. Почала переглядати словники. Навіть служниця, і та дивувалася, чого її господиня перерила всі книги на полицях, що роками стояли і ніхто їх не чіпав.