Чому Захід панує - натепер

Мене в цьому графіку особливо вражають дві речі. По-перше, це пік західних рахунків, близько сорока трьох балів, у першому сторіччі нової ери, а за ним повільний спад після 100 року н. е. Трохи далі праворуч бачимо східний пік понад сорок два бали 1100 року н. е., на вершині володарювання в Китаї династії Сун, потім такий самий спад. Ще трохи далі праворуч, близько 1700 року н. е., і східні, і західні рахунки повертаються до трохи понад сорок балів, але цього разу, замість усталитися, вони швидшають. Сто років по тому, коли починається промислова революція, західна лінія проходить через стелю.

Чи справді існував якийсь поріг "трохи понад сорок балів", що завадив Римові та Китаєві династії Сун? У вступі я зазначав, що Кенет Померанц у своїй книжці Велика розбіжність доводив, що Схід і Захід у вісімнадцятому сторіччі однаково потрапили в екологічну кризу, що мала би спричинити стагнацію та спад їхнього суспільного розвитку. За Померанцом, цього не сталося тому, що британці — радше тому, що їм поталанило, аніж завдяки зваженим рішенням — скомбінували плоди грабування Нового Світу з енергією викопного палива й таким чином відкинули традиційні екологічні обмеження. Чи могло бути так, що, коли суспільний розвиток римлян та китайців часів Сун досягнув трохи понад сорок балів, вони теж потрапили до таких самих пасток, але не спромоглися з них вивільнитися? Якщо так, то, можливо, домінантною картиною останніх двох тисячоліть нашої історії була одна з тривалих хвиль, коли великі імперії прокладали шлях до сорокабалової стелі, потім падали, аж поки у вісімнадцятому сторіччі відбулося щось особливе.

Друге, що мене вражає в рисунку 3.8, — це те, що на ньому варто проводити не лише горизонтальні, а й вертикальні лінії. Очевидна точка, що потребує вертикальної лінії, — це перше сторіччя нової ери, коли і східний, і західний рахунки мали піки, хоча східний пік і був нижчий (34,13 бала проти 43,22). Замість (а може, водночас) зосереджуватися на тім, що Захід досяг стелі "трохи понад сорок", можливо, варто пошукати якусь сукупність подій, що вплинули на обидва боки Старого Світу, пригнувши донизу рахунки суспільного розвитку і Риму і Китаю династії Хань, незалежно від рівнів, що вони досягай.

Іншу вертикальну лінію можна провести близько 1300 року н. е., коли знов східний та західний рахунки поводилися однаково, хоча цього разу нижчим був рахунок Заходу (30,73 бала супроти 42,66). Східний рахунок вже сповзав протягом ста років, але тепер західний рахунок до нього приєднався, після чого обидві лінії мали піки близько 1400 року та ще гостріше пришвидшилися близько 1700 року. Знову, замість зважати на те, що на початку вісімнадцятого сторіччя рахунки наблизилися до сорокабалової стелі, можливо, варто подивитися, чи не відбулися якісь глобальні події, що в чотирнадцятому сторіччі спрямували східний та західний розвиток спільним шляхом. Може, промислова революція відбулася спочатку на Заході не через якусь надзвичайну флюктуацію, про що писав Померанц, а тому, що і Схід, і Захід були на шляху до цієї революції, а потім щось, що відбулося в чотирнадцятому сторіччі, а також те, як зреагував на це Захід, дало йому невелику, але відчутну перевагу, що в вісімнадцятому сторіччі привела до точки відриву.

Мені видається, що рисунки 3.3,3.7 та 3.8 висвітлюють справжню слабкість теорій і тривалої зафіксованости, і короткочасової випадковости. Дуже мало теоретиків бачать початок оповіді у землеробській революції, тоді як переважна більшість дивляться лише на самий кінець, останні п'ятсот років. Вони здебільшого ігнорують проміжні тисячі років, відтак дуже рідко навіть намагаються врахувати всі поштовхи до зростання, спади, катастрофи, збіги, зміни лідерів, горизонтальні стелі та вертикальні зв'язки, що впадають в око, коли ми намагаємося охопити весь обрис історії. Кажучи прямо, це означає, що жоден із цих підходів не пояснить нам, чому Захід панує. А коли так, жоден з них не може сподіватися відповісти на запитання, що ховається за цим: що буде далі?