Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Нарешті я закінчую. Западає мовчанка. Берідж змінюється в мене на очах. У неї насуплюються брови, спалахують голубі очі, тремтять сережки, стискаються губи.
— Одне слово, — каже вона, — ви непогано розважились.
— Як?! — скрикую я здивовано. — Таж це ви…
— Браво! — цідить Берідж крізь зуби. — Як чудово ви провели кілька хвилин! І так охоче їх змальовуєте…
— Але ж ви самі домагались деталей!
— Такого аж надто детального опису я від вас не домагалася! В усякому разі, мушу сказати, ви переситили мене своїми деталями! Докторе, ви справжній поет, коли розповідаєте про хвойд! Який опис! Отой величезний рот!.. Оті «природні» манери!.. І не забуваймо про небачені чари вульгарності!
— Берідж, ви ж самі попросили мене надати моїй розповіді певної пікантності!
— То не ви надавали своїй розповіді пікантності! Ця розповідь сама лилася з вашого серця! Я вже не кажу про те, як ви рухали деякими частинами свого тіла! Браво, докторе! Віднині щосереди ввечері у вас буде робота!
— Бесс не сказала, що приїде наступної середи.
— Тоді ще краще! Вона приїздитиме щотижня. Але коли — в середу? В четвер? У п’ятницю? Непевність у певності! Приємна загадковість і трохи напруженого чекання! Чого кращого ще можна бажати?
— Зрештою, це ви…
— До того ж ви називаєте її Бесс!
— Вона назвала мені тільки своє ім’я.
— Не журіться! В неї ще буде час і назвати вам своє прізвище, й розповісти про своє життя! Ви швидко досягнете успіхів у вульгарності!
— Берідж, ви забуваєте, що самі порадили мені…
— А ви шкодуєте? Подумайте, докторе, ви ніколи б не пережили такого історичного моменту: не побачили б найбільшого рота в Сполучених Штатах! Якщо я добре зрозуміла, то вас передусім зворушує його розмір.
— Ну що ви, я цього не казав! — відповідаю я, мимоволі дивлячись на її рот.
— Даруйте, докторе, але ви це сказали! Спершу згадали про її рот. А потім і про вульгарність.
— Берідж, усе це безглуздя…
— О, перепрошую, — каже вона зі сльозами гніву на очах, — не вдавайте з себе дурника!
Вона повертається до мене спиною і, метляючи волоссям, покидає мене, потамувавши — я цього певен — розпачливе бажання грюкнути за собою дверима.
Здається, я й справді досягаю успіхів. Я дефалократизуюсь. Доказ цього — те, що я вже не дивлюся на таку сценку з утішною зверхністю, з якою дивився на неї досі. Я усвідомлюю: те, що чоловіки називають жіночою нелогічністю, насправді — не що інше, як логіка, відмінна від чоловічої. Логіку Берідж зрозуміти легко: оце детальне, ретельне розпитування вона вчинила задля «нас». Але те, про що Берідж дізналася, стосується не тільки мене, а й її. Відверто кажучи, хіба мені приємно було б, якби хтось приїздив щотижня робити отакі маніпуляції з нею? Мабуть, не варто було розхвалювати вульгарність Бесс і поетизувати її рота. Єдине, що було «жіночне» в розмові Берідж зі мною — це, либонь, ота раптовість, запальність і словесна нестримність у її наступі. Вона так на мене накинулась, що я навіть не встиг збагнути, що зі мною діється.
Я вже зібрався йти до кафетерію, коли це Берідж знову заходить до мого кабінету. Обличчя в неї гладеньке, спокійне. Дія, видно, промила очі й зачесалась. Я обережно дивлюсь на неї. Що вона зараз учинить — зробить мені ще одну приємність, укусивши за вказівний палець на другій руці, чи ще раз учепиться в мене всіма пазурами?
Берідж не робить ні того, ні того. Тепер ми розмовляємо досить стримано.
— Докторе, ще кілька слів щодо клонів. Ті досліди вже перенесено з яйцеродних на живородних?
— Цілком можливо. Стайн використовує в роботі мишей.
— Як ви про це довідалися?
Знову допит.
— Ви ж знаєте, який Стайн неуважний. Одного разу він устромив руку в кишеню пальта — очевидно, хотів дістати звідти носовичка, а дістав мишу. Звісно, я не кажу, що та миша — клон.
— Але все ж таки, докторе, на мою думку, взяти яйцеклітину, вийняти ядро і ввести в неї клітину кишечника, а тоді спостерігати за її розвитком і вчасно пересадити в лоно жінки-ноєія — справа делікатна, довготривала й украй складна.