Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Бесс сміється, і, хоч я ладен поділити думку соціолога, цей її сміх такий заразливий, що ми сміємося разом, наче давні друзі.
Наступні «п’ять хвилинок», мабуть, добряче винагородили підслуховувальний пристрій. Потім я наливаю на кухні чарку бурбону Бесс, хлюпаю трохи й собі і вдруге наповнюю келих Рікардо, який сумно, нахмурено дивиться на мене.
— Спершу віднеси ці пробірки в холодильник, — звертається Бесс до Рікардо, накривши долонею його келих, — а тоді вже вип’єш!
Рікардо слухається її, а Бесс скрикує:
— Де мій жетон? Куди я поділа свій жетон?
— Який жетон?
— Ну, той, що ці дурепи дали мені на в’їзді до табору, забравши в мене посвідчення! Ще й попередили, що не випустять мене звідси, якщо я не поверну їм жетона. Рікардо! — кричить Бесс, коли він знов з’являється на кухні. — У тебе мій жетон?
— У мене лише мій, — сумно відповідає Рікардо.
— А де ж мій? Я дала його тобі!
— Нічого ви мені не давали, — зі смутком заперечує Рікардо.
І справді, Бесс нічого йому не давала, бо ми той жетон знаходимо. Він випав з кишені Бесс на ліжко, коли вона нахилялася наді мною.
— До наступного тижня! — каже Бесс, одним духом уливши чарку бурбону в свій широкий рот.
— Ви приїдете ще? — здивовано питаю я.
— Як?! — скрикує Бесс. — Хіба ти не знаєш? На цьому наші зустрічі не закінчуються! Ми бачитимемось іще не раз!
Другого дня я, як це часто бувало, прокидаюсь о пів на сьому — за півгодини до сирени. Але з ліжка не встаю, а знов починаю розмірковувати, як завжди, про се, про те. В такі хвилини мені нерідко приходять до голови непогані думки про мою лабораторію. А часом я поринаю в плотські марення. Я не стану їх описувати, бо кожен знає, як просто в них усе відбувається.
Цього ранку я думаю про Рікардо, про ту скрупульозність, з якою набирають робочу силу за адміністрації Бедфорд, а від Рікардо переходжу до Бесс, до її дивної зовнішності, до тієї радості, яка залишилась у мене від зустрічі з нею. Я маю на увазі радість, яку дає зустріч із новою людиною. В Блувіллі надто задушлива атмосфера, і така безпосередня натура, як Бесс, приносить сюди ковток свіжого повітря. Атож ковток свіжого повітря.
Потім на думку спадає Аніта, але я згадую про неї зовсім байдуже — не як про певний період у своєму житті, а як про звичайнісінький випадок. Перебираю в пам’яті десятирічний шлях, який я пройшов з нею в житті. Аніта змінилася на цьому шляху. Безперечно, вона «дісталася» до свого місця, але вже зовсім не така, якою вирушала в дорогу. І раптом я усвідомлюю, чому в наших фільмах, де взаємини між чоловіками й жінками зображено досить переконливо, жіночі образи, навпаки, такі сірі й невиразні. Їм відводять функції лише сексу, материнства й окраси. Жінок подають тільки як самиць. Вони не мають змоги розвиватися й зацікавлювати глядача. А Аніта еволюціонувала. Вона боролася з реальним становищем, сама приймала в житті рішення, і вони змінили її, певною мірою навіть розбестили. Між тією Анігою, з якою я познайомився десять років тому, й нинішньою спритною, цинічною жінкою-політиком є величезна різниця. Звісно, мені це не подобається. Але я відзначаю: Аніта — особистість, якій не бракує ні виразності, ні значущості.
Сьогодні я маю багато чого сказати Берідж. Щоб не викликати підозри своїм тривалим перешіптуванням, ми домовляємося, що я розповім їй про все не одразу, а частинами: у Берідж склалося таке враження, ніби наші взаємини заінтригували Кроуфорд і та почала шпигувати за нами.
Я розповідаю у хронологічному порядку передусім про Стайна та його хитру відмову поінформувати нас, але Берідж усе це вже знає від Ріти й нетерпляче уриває мене:
— Що він виготовляє?
— Слово «виготовляє» тут дуже до місця: він виготовляє клони.
— Що це таке?
— Це тварини, зародки яких можна дістати в технічний спосіб і які розмножуються без статевого парування.
— Хіба такі існують?
— Звичайно, серед яйцеродних. Скажімо, ви берете незапліднену жаб’ячу ікрину й виймаєте з неї ядро, яке має в собі жіночі хромосоми. Потім замінюєте це ядро кишечною клітиною пуголовка. Якщо експеримент удасться, ви дістанете другого пуголовка, що буде точною копією першого, або, коли хочете, його двійником.