Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Мене, — провадить вона, тицяючи великим пальцем правої руки собі в праву грудь, — мене звати Бесс.
— Вітаю вас, Бесс! Вітаю, Рікардо!
— Buenos noches, senor[29], — каже Рікардо, дивлячись на мене з невимовним смутком.
Він говорить по-іспанському так, як колись негри говорили своєю мовою, щоб сподобатися грінго[30].
— Привіт, докторе! — нарешті вітається Бесс.
Рікардо знову зводить сумирний, запитальний погляд на Бесс, а та обертається до мене:
— Любий, ти хочеш, щоб Рікардо лишився тут?
Я спантеличено дивлюсь на неї, але нічого не можу прочитати в її очах. На щастя, вона всміхається, і я все розумію.
— Ні, ні, — категорично заперечую я.
— У кожного свій смак, — байдужно каже Бесс. — Ми можемо попросити його вийти звідси. Рікардо, зачекай на мене в машині.
Рікардо щулиться і, не сходячи з місця, зажурено дивиться на Бесс із виглядом собаки, якого проганяють з дому, бо в нього брудні лапи.
— Рікардо, ти чув, що я сказала? — гримає вона суворо, але з широкою усмішкою на повних губах, і я одразу ж розумію: Бесс ставиться до Рікардо з приязню.
Він це добре відчуває і, здається, ось-ось удавано чи по-справжньому заплаче.
— Йому не конче нудьгувати на самоті у фургоні, — кажу я. — Нехай зачекає на кухні за чаркою бурбону[31].
— Бурбону? У тебе є бурбон? — запитує Бесс, пожвавішавши й аж приплямкнувши великим ротом.
— Ви теж хочете випити?
— Я ніколи не п’ю до роботи! — відповідає Бесс, цнотливо підібгавши свої повні губи.
Я підходжу до Рікардо, беру його за руку й веду на кухню. Його приємно дивує мій невеликий зріст і моя люб’язність. Напруженість на обличчі в нього спадає, коли він бачить, як у чарку ллється віскі. Рікардо скидає окуляри, ніби вони завадять йому відчути смак бурбону. Я бачу його очі. Під ними залягли великі круги, погляд від цього здається сумовитим, і цього смутку не може розвіяти навіть віскі.
Я покидаю його. В кімнаті Бесс розпаковує сумку й щоразу, викладаючи якийсь медичний прилад, ні з сього ні з того, погойдує то сідницями, то грудьми.
— Ти добряга, докторе, — голосно сміється вона, широко роззявляючи рота, наче хоче з вдячності проковтнути мене.
— А цей ваш Рікардо не дуже веселий, — кажу я, підходячи до неї, зачарований красою її розтуленого рота.
— Йому є чого сумувати, — каже Бесс. — Ті паскудні сучки утнули з ним бридку штуку. Рікардо пуерторіканець. Пуерторіканців тепер завозять сюди тисячами, як ти знаєш. (Ні, нічого такого я не знаю.) Вони потрібні тут на важких роботах. А ті сучки переконали його, нібито каладіум — чудове зілля і діє лише певний час. Він, йолоп сердешний, повірив їм і випив те зілля. А тепер, збагнувши, що це назавжди, не перестає нарікати на свою долю.
Я даю їй зрозуміти на мигах, що в кімнаті встановлено підслуховувальний пристрій.
— А мені начхати, — каже Бесс. — Бідолашний Рікардо! Вдома у нього дружина й цілий виводок дітей. Він посилає їм увесь свій заробіток. Я заповнюю йому поштові перекази, бо він не вміє писати. Рікардо каже, що ніколи вже не побачиться з дружиною, бо зганьбить себе в її очах, коли вона довідається, що він більше ні на що не здатний… Любий, — провадить вона, — перевдягнися в піжаму, так тобі буде зручніше.
— Але ж це вас затримає, — відповідаю я.
Бесс сміється, і я не відриваю очей від її рота. Зроду ще я не бачив такого великого й гарного рота. Вона знову сміється.
— Знаєш, ти вельми люб’язний. «Que delicadeza!»[32] — сказав би Рікардо. Облиш, — веде далі вона, знову сміючись. — У мене скільки завгодно часу, я ж бо тепер на службі в науки. (Знову сміх.) Тричі за вечір — це для мене дрібниця! Не скажу, що перевтомлююсь!
Я починаю роздягатись. Від Бесс віє вульгарністю, яка здається мені приємною, бо надто вже ця вульгарність природна.
— «Перевтомлююсь», — провадить Бесс, насуплюючи брови, — це не зовсім те слово, яке я хотіла вжити. Тепер є інше! Постривай! Воно починається із слова «секс»…
— Не надто себе «сексексплуатуєш»? — питаю я.
— О, ти теж його знаєш! — каже Бесс, захоплено дивлячись на мене. — Соціолог, у якої я пройшла спеціальну підготовку, весь час твердила мені: «Бесс, чоловік вас надто сексексплуатував». Кінець кінцем я спитала в неї: «Даруйте, а що означає слово «сексексплуатувати»? — «Воно означає, що чоловік вас сексуально експлуатував». Ох, я вухам своїм не повірила! «Мене? — перепитала я. — Сексексплуатував чоловік?» — «Звичайно, Бесс!» — відповіла соціолог. «О, пробачте, — сказала я їй, — ви помиляєтесь! Помиляєтесь! Це я їх сексексплуатувала! Це я примушувала їх видобувати з гаманця чималі гроші за оті п’ять хвилинок, які я й роботою не назвала б!»
29
Добрий вечір, сеньйоре (ісп.).
30
Так латиноамериканці зневажливо називають жителів Північної Америки.
31
Кукурудзяне віскі.
32
Який вишуканий! (ісп.)